Порівняльна характеристика Онєгіна й Печорина (передові люди XIX століття) - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Порівняльна характеристика Онєгіна й Печорина (передові люди XIX століття) - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

У віршованому вступі до роману «Євгеній Онєгін» Пушкін пише, що його добуток - плід «розуму холодних на-блюдений і серця сумних замет». Бєлінський у своїй статті «Євгеній Оне-Гин» назвав цей добуток « энцикло-педией росіянці життя». І справді, у цьому романі, як у магічному крис-талле, відбилося все російське життя: і вище світло, і дрібнопомісне дво-рянство, і народ - Пушкін добре знав все суспільство початку XIX століття. У ті роки, коли поет працював над своїм самої лю-бимым добутком, йому довелося багато пережити, втратити багатьох дру-зей, випробувати гіркоту від загибелі кращих людей Росії. На тлі картин російського життя 20-х років XIX століття показана дра-матическая доля кращих людей, пері-довой дворянської інтелігенції епохи декабристів.

Без Онєгіна був би неможливий « Ге-Рій нашого часу» Лермонтова, пото-му що реалістичний добуток, створений Пушкіним, відкривало першу сторінку в історії великого російського роману XIX століття. Пушкіна втілив у про-раз Онєгіна багато хто з тих рис, кото-рые потім розвилися в окремих персо-нажах Лермонтова, Тургенєва, Герцена, Гончарова. Євгеній Онєгін і Печорин дуже схожі по характері: обоє зі світло-ской середовища, одержали гарне воспита-ние. Їхня туга, нудьга й незадоволена-ность - все це властиво душам бо-леї тонким і більше розвиненим. Пушкіна пише про Онєгіна: «Нудьга чекала його на стражі, і бігала за ним вона, як тінь иль вірна дружина». Світське суспільство, у до-тором обертався Онєгін, а потім і Печо-Рин, зіпсувало їх. Воно не вимагало глу-боких знань - досить було по-верхностного утворення, важливіше було знання французької мови й гарних манер. Євгеній, як всі, «легко мазурку танцював і кланявся невимушено». Свої кращі роки він витрачає, як біль-шинство людей його кола, на бали, теат-ры й любовні захоплення. Такий же про-раз життя веде й Печорин.

Дуже незабаром обоє починають розуміти, що це життя порожнє, що за «зовнішньою мішурою» не коштує нічого, у світлі панує нудьга, наклеп, заздрість, люди витрачають вну-тренние сили душі на плітки й злість. Дрібна суєта, пустопорожні розмови «необхідних дурнів», щиросердечна пус-тота роблять життя цих людей однооб-різної, зовні сліпучої, але чи-шенной внутрішнього змісту. Пра-Здность, відсутність високих інтересів опошляють їхнє існування. День по-хож на день, трудитися нема чого, впечат-лений мало, тому самі розумні й промінь-шие занедужують нудьгою, «спліном». Своєї Батьківщини й народу вони по суті не знають. Онєгін «хотів писати, але праця завзятий йому був тошен…», у книгах він теж не знайшов відповіді на свої питання. Євгеній розумний і міг би приносити користь суспільству, але відсутність потреби в праці є причиною того, що він не знаходить собі заняття по душі.

Від цього він і страждає, розуміючи, що верхній шар суспільства живе за рахунок рабської праці кріпаків. Кріпосне право було ганьбою царської Росії. Онєгін у селі спробував полегшити положення своїх кріпаків («…ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив…»), за що був засуджений сусідами, які вважали його диваком і небезпечним «вільнодумцем».

Печорина також багато хто не розуміють. Для того, щоб глибше розкрити харак-тер свого героя, Лермонтов поміщає його у всілякі соціальні сфе-ры, зіштовхує з найрізноманітніші-мі людьми.

Коли вийшло у світло окреме видання «Героя нашого часу», те стало ясно, що до Лермонтова російського реалистиче-ского роману просто не було. Бєлінський указав, що «Князівна Мері» - одна з головних повістей у романі. У ній Печо-Рин розповідає пр самому себе, раскры-вает свою душу. Тут сильніше всього виявилися особливості «Героя нашого часу» як психологічного роману. У щоденнику Печорина ми знаходимо його щиру сповідь, у якій він рас-крывает свої думки й почуття, беспо-щадно бичуючи властиві йому слабості й пороки. Тут дана розгадка його харак-тера й пояснення його вчинків. Печо-Рин - жертва свого лихоліття. Характер героя складний і суперечливий. Він говорить про себе: «У мені два чоловіки: один живе, у повному змісті цього сло-ва, - іншої мислить і судить його». У про-раз Печорина видні риси характеру самого автора, але Лермонтов був ширше й глибше свого героя. Печорин тісно пов’язаний з передовий суспільної мис-ллю, але він зараховує себе до жалюгідних по-томкам, які скитаются по землі без переконань і гордості. «Ми не здатні до більше великих жертв ні для блага людства, ні для власного счас-тья», - говорить Печорин. Він втратив ве-ру в людей, його невір’я в ідеї, скепти-цизм і безсумнівний егоїзм - результат епохи, що наступила після 14 грудня, епохи морального розпаду, боягузтву й вульгарності того світського суспільства, у якому обертався Печорин. Основне завдання, що поставив перед собою Лермонтов, - це створення образа сучасного йому парубка. Ав-Тор ставить проблему сильної особистості, настільки несхожої на дворянське общест-в 1830-х років.

Бєлінський писав, що «Печорин - Оне-Гин нашого часу». Роман «Герой наше-го часу» - це гіркий роздум над «історією душі людської», душі, по-губленной «блиском оманної столи-цы», що ится й не дружби, що знаходить, любові, щастя. Печорин - страждаючий егоїст. Про Онєгіна Бєлінський писав: «Си-лы цієї багатої натури залишилися без при-ложения: життя без змісту, а роман без кінця». Те ж саме можна сказати й про Пе-Чорине. Порівнюючи двох героїв, він писав: «…У дорогах різниця, а результат один». При всій різниці зовнішнього вигляду й раз-личии характерів і Онєгін, і Печорин, і Чацкий належать до галереї «зайвих людей», для яких у навколишньому обще-стве не перебувало ні місця, ні справи.

Прагнення знайти своє місце в житті, зрозуміти «призначення велике» становить основний зміст лермонтовского роману. Чи не цього міркування займають Печо-Рина, змушують болісно шукати від-вет на питання: «Навіщо я жив?» На це мо-жет відповісти сам Лермонтов: «Бути мо-жет, мыслию небесної й силою духу переконаний, я дав би миру дарунок чудесний, а мені за те - бессмертье він…» У лірику поета й роздумах Печорина зустрічаємо ми сумне визнання того, що лю-ди - це «худі плоди, до часу з-зревшие». Як перегукуються слова Пе-Чорина про те, що він нехтує життя, і лермонтовские слова «але долю я й мир нехтую»! В «Герої нашого часу» ми виразно чуємо голос поета, подих його часу.

Зображуючи долі своїх героїв, ти-пичные для їхнього покоління, Пушкін і Лер-Монтов протестують проти действитель-ности, що змушує людей даром розтрачувати сили.

Збережи - » Порівняльна характеристика Онєгіна й Печорина (передові люди XIX століття) - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.

Порівняльна характеристика Онєгіна й Печорина (передові люди XIX століття) - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.