Проведені в Росії демократичні реформи докорінно змінили не тільки політичний і економічний режим держави, але й сформовані суспільні відносини, психологію суспільства в цілому. Паралельно із просуванням держави й суспільства по шляху реформ розвивається й нове Російське законодавство. Однак, часом, обстановка в країні міняється настільки стрімко, що законодавство не встигає оформити юридично виниклі суспільні відносини, розробити детально й впровадити в практику механізм їхнього регулювання. Тому в нинішнім російському законодавстві можна знайти досить велику кількість пробілів - суспільних відносин, що бідують у правовій регламентації, питань, які вже стоять на законодавчій платформі, але вимагають додаткової розробки законодавцем. Як приклад можна привести російський карний закон, окремі положення якого, наприклад, суперечать Конституції Росії, недостатня регламентація кримінально - процесуальним законом виробництва по кримінальних справах у суді присяжних

Така обстановка неминуче веде до посилення криміногенної обстановки в країні, підвищенню рівня злочинності, укоріненню у свідомості думки про можливість уникнути відповідальності за доконане правопорушення. И.Кант у своїй роботі “Вчення про державу й право” писав, що в правовій державі (до побудови якого й прагне Росія) “верховенство закону забезпечується достатком мудрих законів”

Різноманіття протиправних проявів, складність процесу їхнього виявлення й припинення припускає не тільки повсюдне й безперервне вдосконалювання законодавчої бази, але й використання в боротьбі з ними можливостей різних державних органів, спеціальним призначенням яких є здійснення правоохоронної діяльності. Сукупність таких органів утворить правоохоронну систему, кожний з елементів якої, у межах наданої йому законом повноважень, організує свою діяльність, спрямовану на зміцнення законності й правопорядку, боротьбу зі злочинністю, захист прав і свобод особи, прав і законних інтересів підприємств, організацій, установ і виконання інших завдань, обумовлених законодавством. Однак, у порівнянні з величезною кількістю форм і способів порушення закону, форми й методи боротьби з його порушеннями не настільки численні й, як ми вже відзначали вище, строго регламентовані законодавством. Тому функціонування одного органа правоохоронної системи в строго обмежені для нього законом межах, часом не дозволяє одноосібно виконувати покладені на органи завдання, а вимагає на ряді з використанням їхніх власних резервів, виконанням кожним з них своїх функцій, також і здійснення ними спільної, погодженої діяльності для успішного рішення єдиних для правоохоронних органів завдань. У цьому зв’язку необхідно особливо відзначити роль прокуратури Російської Федерації, що, згідно ст. 1 Закону Російської Федерації “Про прокуратуру Російської Федерації” є єдиною централізованою системою органів Росії, що здійснюють нагляд за виконанням законів на всій її території, карне переслідування, відповідно до наданого прокуратурі повноваженнями, а також КООРДИНАЦІЮ діяльності правоохоронних органів по боротьбі спреступностью.

Сказане повною мірою ставиться й до військової прокуратури - спеціалізованому органу, що діє в Російських Збройних Силах. Будучи невід’ємною частиною системи органів прокуратури Російської Федерації військова прокуратура, виконуючи завдання, покладені на неї законом “Про прокуратуру Російської Федерації”, направляє свою діяльність на зміцнення законності й правопорядку в Збройних Силах, охорону від усіляких зазіхань безпеки Росії, боєздатності й боєздатності її Збройних Сил, прав, воль і законних інтересів військовослужбовців, військових частин, установ, організацій Збройних Сил, а також військової дисципліни й установленого порядку несення військової служби. Необхідно також відзначити, що термін “спеціалізований орган” прийнятний у визначенні військової прокуратури лише через специфічність сфери її діяльності й ні в якій мері не благає її значення, а, навпаки, лише підкреслює значимість виконуваних військовою прокуратурою функцій

У теперішній роботі автор ставить завдання розв’язати проблему взаємодії органів військової прокуратури з іншими правоохоронними органами й командуванням військових частин, для чого, на наш погляд, необхідно, на підставі вивчених матеріалів, розкрити поняття терміна “взаємодія”, його значення в роботі військової прокуратури, ступінь правової регламентації, а також основні принципи й форми здійснення з урахуванням особливостей функціонування Збройних Сил. Крім того, для найбільш повного висвітлення даної теми представляється необхідним також розглянути й дати коротку характеристику суб’єктів взаємодії: військового прокурора, командування військових частин і правоохоронних органів. Тому що взаємодія виявляє собою складний, безперервний процес, необходимимо розглянути його як окремо взяте явище для більше точного відбиття сутності останнього, а потім, говорячи про конкретні форми взаємодії, показати динаміку цього процесу

Поняття взаємодії і його сутність

Термін “взаємодія” відсутній у законі, однак він широко використовується й у теорії й на практиці, оскільки вдало відбиває характер колективних зусиль різних правоохоронних органів при рішенні вартих перед ними завдань. Тому, розкриваючи дане поняття необхідно враховувати його значеннєве значення. У широкому змісті “взаємодія ” виступає як філософська категорія, що відбиває процеси впливу об’єктів один на одного, їхню взаємну обумовленість і породження одним об’єктом іншого. При цьому взаємодія виступає як об’єктивна й універсальна форма руху, розвитку, що визначає існування й структурну організацію будь-якої матеріальної системи. Таке визначення взаємодії є всеосяжним і застосовно для відбиття будь-яких процесів і форм прояву свідомості. Тому для більше ясного розуміння терміна “взаємодія” стосовно до даної теми, звернемося до більше вузького й найбільше часто вживаному, у значеннєвому відношенні, значенню, що по своїй сутності созвучнее з поняттям ”координація” (від латинського “з- “ спільно, “ordinatio”- упорядкування - взаємозв’язок, узгодження), тобто взаємозалежна, погоджена діяльність, різних його суб’єктів, у цьому випадку - військового прокурора з командуванням або правоохоронними органами. Такий взаємозв’язок або взаємні дії можливі при наявності деяких умов. В - перших, у взаємодії повинні брати участь як мінімум два суб’єкти. Це означає, що кожний з учасників повинен ясно усвідомлювати, що він є суб’єктом взаємодії й виконує покладені функції разом з іншим суб’єктом. Із цього положення випливає наступна умова - спільність цілей і завдань для всіх учасників взаємодії. Роз’єднаність із метою й завданнями веде втраті змісту взаємодії, тому що в цьому випадку кожний з учасників виконує інші стосовно іншого, завдання або досягає інших цілей, робить це самостійно й отже ні про яку взаємодію в цьому випадку не може бути й мовлення. Говорячи про єдність завдань і цілей, необхідно відзначити, що зміцнення законності й правопорядку, боротьба зі злочинністю - є єдиними завданнями для всіх правоохоронних органів. Виконання цих завдань складається з ряду послідовно розв’язуваних етапів, більше конкретизованих по своєму змісті

Т же саме можна сказати й про цілях, що досягаються в процесі взаємодії, які ставлять перед собою військові прокурори. Під цілями розуміється стан або результат, яких у цей час ще ні, але які намічено досягти, у тому числі й у процесі взаємодії з іншими правоохоронними органами або командуванням військових частин. Ступінь досягнення поставлених цілей при здійсненні взаємодії називають його ефективністю. Чим більше ступінь мет, що досягаються, тим більше ефективність. Однак мети можуть бути неоднакові й нерівноцінні. У юридичній літературі вони підрозділяються по ступені їхньої важливості на меті високого й більше низького рівня

Pages: 1 2