ПОМІЩИКИ В ПОЕМІ Н. В. ГОГОЛЯ “МЕРТВІ ДУШІ”. автор назвав поемою й підкреслив цим зна-чительность свого утвору. Поема значне по чи обсязі-рико-епічний добуток, що відрізняється глибиною змісту й широким охопленням подій. Це визначення (поема) дотепер викликає спори. З виходом у світло сатиричних творів Гоголя в російській реалістичній літературі зміцнює критичний напрямок

Реалізм Гоголя більшою мірою насичений викривальної, бичую-щей силою це відрізняє його від попередників і современни-ков. Художній метод Гоголя одержав назву критичного реалізму. Новим у Гоголя є заострение головних рис харак-тера героя, улюбленим прийомом письменника стає гипербо-ла непомірне перебільшення, що підсилює враження. Гоголь знаходив, що сюжет, підказаний Пушкіним, гарний тим, що дає повну волю з’їздити разом з героєм всю Росію й створити безліч найрізноманітніших характерів. За словами Герцена, Гоголь звернувся

Глави про поміщиків, яким приділено більше половини перво-го тому, автор розташував у строго продуманому порядку: розточи-тельного мрійника Манилова поміняє ощадлива Коробочка; їй протипоставлений поміщик, що розорився, пройдисвіт Ноздрев;потім знову поворот до господарського поміщика-кулакові Собакеви-чу; галерею кріпосників замикає скнара Плюшкин, втілюю-щий крайній ступінь падіння поміщицького класу. Читаючи, ми зауважуємо, що письменник повторює ті самі прийоми в зображенні поміщиків: дає опис де-ревни, панського будинку, зовнішнього вигляду поміщика. Далі йде рас-розповідь про те, як поставилися до речення Чичикова про продаж мертвих душ ті або інші люди. Потім зображується відношення Чичикова до кожного з поміщиків і з’являється сцена купівлі-про-дажи мертвих душ. Такий збіг не випадково. Одноманітне замкнуте коло прийомів дозволив художникові виставити напоказ консерватизм, відсталість провінційного життя, замкнутість і обмеженість поміщиків, підкреслити застій і вмирання

Про ми уз-наймання в першому розділі, де автор зображує зовнішність його, особливо ока солодкі як цукор. Новий знайомий був без розуму від Чичико-Ва, . Розшукуючи Маниловку, Чичиков спу-таль назва й запитує мужиків про село Заманиловке. Писа-Тель обіграє це слово: . І відразу починається докладний опис поміщицької садиби

На спадистості гори, нижче ставок, покритий зеленню…> И нарешті, мужиків. За цим усім переглядає сам хазяїн російський поміщик, дворянчик Манилов. Безгосподарний, будинок поставив невдало, із претензією на європейську моду, але позбавлений элементар-ного смаку

У цього поміщика більше двохсот селянських хат. Смутність виду манілівського маєтку доповнює пейзажна за-рисовка: темнеющий у стороні й зовсім невизначений день: . Тужливо, голо, бес-цветно. Гоголь вичерпно розкрив, що така Маниловка не-багатьох могла заманити. Завершує портрет Манилова Гоголь в іронічній манері:.

Але в цю прият-ность, здавалося, . Цукор деталь, що вказує на солодкуватість. А потім нищівна характерис-тику самого автора: .

Манилов позбавлений господарської кмітливості. , , отве-чал він звичайно>. Манилов не господарював, погано знав своїх селян, і все занепадало, зате він мріяв про підземний хід, про кам’яний міст через ставок, що дві баби переходили вбрід, так з торговельними крамницями по обидва боки його. Пильний погляд письменника проникає в будинок Манилова, де панувала та ж нерозпорядливість і відсутність смаку

Деякі кімнати були без меблів, два крісла в кабінеті хазяїна обтягнуті рогожею. У кабінеті були гірки золи на підвіконні, книга, від-крита на 14-й сторінці вже протягом двох років, єдине свідчення про працю хазяїна в кабінеті. Пані Манилова гідна свого дружина

Життя її посвяще-на слащавому сюсюканню, міщанським сюрпризикам (бісерний че-хольчик на зубочистку), млосним довгим поцілункам, а господарство для неї низьке заняття. , уїдливо зауважує Гоголь. Характер Манилова виражається в особливій манері говорити, у бурі слів, у вживанні деликатнейших зворотів мовлення: дозвольте вам не дозволити цього, немає вуж, вибачите, не допущу пройти поза-ди такому приємному й утвореному гостеві. Прекраснодушність Ма-Нилова, незнання їм людей виявляється в оцінці міських чинів-ников як людей. Крок за кроком Гоголь невблаганно викриває вульгарність вульгарної людини, іронію постійно поміняє сатирою: , діти Алкид і Фемистоклюс, названі іменами давньогрецьких полководців у знак освіченості батьків

Під час розмови про продаж мертвих душ з’ясувалося, що дуже багато селян уже вмерли (імовірно, несолодко їм жилося в Манилова). Спочатку Манилов не може уразуметь суті чичиков-ской витівки. . Манилов проявляє

Письменник характеризує його як порожнього фразера: куди йому до Росії, якщо він не може навести порядок у власному господарстві. Чичикову без праці вдається переконати друга в законності угоди, і Манилов, як поміщик непрактичний, неділовий, дарує Чичикову мертвих душ і бере на себе видатки по оформленню купчої. Манилов слізливо добросердий, позбавлений живої думки й настою-щих почуттів

Він сам, приречена на загибель так само, як і весь кріпосницький^-кріпосницький-самодержавно-кріпосницький лад Росії. Манилови шкідливі, соціально небезпечні. Яких же наслідків для экономичес-кого розвитку країни можна чекати від манілівського хозяйствова-ния! Поміщиця Коробочка ощадлива, , живе замкнуто у своєму маєтку, як у коробочці, і її домо-витость згодом переростає вскопидомство.

Обмеженість і тупоумство довершують характер поміщиці, відносячи-щейся з недовірою до всього нового в житті. Якості, властивій Коробочці, типові не тільки в середовищі провінційного дворянства. За Коробочкою в гоголівській галереї виродків треба Ноздрев. На відміну від Манилова, він невгамовний, в’юнкий, жвавий, але його енергія розтрачується по дрібницях у шулерській картярській грі, у дрібних капостях неправди. З іронією називає Гоголь його, тобто без скандалу

Автор віз-дає йому по заслугах вустами Чичикова: Він прокутил всі, закинув маєток і влаштувався на ярмар-ке в ігровому будинку. Підкреслюючи живучість новосибірських у російської дійсності, Гоголь викликує: .Властиве Коробочці накопичення перетворилося в прак-тичного поміщика Собакевича в справжнє куркульство. На крепост-ных він дивиться тільки як на робочу силу й, хоч поставив му-жикам хати, напрочуд зрубані, здере з них три шкіри. Некото-Рых селян він перевів на грошово-оброчну систему, вигідну поміщикові

Образ Собакевича створений в улюбленої гиперболичес-який манері Гоголя. Його портрет, у якому дане порівняння з медве-дем, обстановка в будинку, різкість відкликань, поводження за обідом у всім підкреслена тваринна сутність поміщика. Собакевич швидко розкусив витівку Чичикова, зрозумів вигоду й за-ломив по ста рублів за душу

Скупий поміщик збув мерт-вых душ із вигодою для себе, так ще й надув Чичикова, підсунувши йому одну особу жіновий статі. так характеризує його Чичиков. Собакевич пристосовується до капіталістичних умов життя. Уперше побачивши Плюшкина, Чичиков Чичикову й у голову не могло прийти, що це російський пан, поме-щик, власник кріпосних душ. Пристрасть до нагромадження неузнавае-мо спотворила Плюшкина; він збирає тільки заради накопичення…

Селян він заморив голодом, і вони (за три роки 80 душ). Сам він живе впроголодь, одягається, як жебрак. (По влучному слову Гоголя, Плюшкин перетворився в якусь діру на людстві.) В епоху росту грошових відносин господарство Плюшкина ведеться по старинці, засновано на панщинній праці, хо-зяин збирає продукти й речі, безглуздо накопичує заради нагромадження

Розорив селян, гублячи їхньою непосильною роботою. Плюшкин збирав, і все, що він збирав, гнило, усе зверталося в. Гоголь наділив кожного поміщика оригінальними, конкретні-мі рисами. Що ні герой, те неповторна особистість. Але при цьому його герої зберігають родові, соціальні ознаки: низький лантух-турный рівень, відсутність інтелектуальних запитів, стремле-ние до збагачення, жорстокість у звертанні із кріпаками, нравст-венна неохайність, відсутність елементарного поняття про патріотизм. Ці моральні виродки, як показує Гоголь, порож-дены кріпосницькою дійсністю й розкривають сутність кріпосницьких відносин, заснованих на гнобленні й эксплуа-тации селянства

Твір Гоголя приголомшило насамперед правлячі кола й поміщиків. Ідейні захисники кріпосного права доводили, що дворянство краща частина населення Росії, жагучі пат-риоты, опора держави. Гоголь образами поміщиків розвіяв цей міф. Герцен говорив, що поміщики потрясли всю Росію>.