«Поезія змов і заклинань у творчості Ф. Сологуба й К. Бальмонта | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

«Поезія змов і заклинань у творчості Ф. Сологуба й К. Бальмонта

Поезію ряду письменників початку XX століття, зокрема деяких символістів «старшого покоління» - 3. Гиппиус, К. Бальмонта, В. Брюсова, Ф. Сологуба, уважають декадансной. Дійсно, для деяких поетів «срібного століття» характерні песимістичні настрої, неприйняття навколишньої дійсності, усвідомлення себе частиною культури, що гине. Поети відчували всю суєтність миру, неможливість сполучення мрії з реальністю й тому прагнули піти в мир, що А. Блок назвав «поезією змов і заклинань». Представниками цієї поезії були Ф. Сологуб, К. Бальмонт, що гостро відчували всю недосконалість миру. Трагична доля й життя Федора Сологуба. Син кравця й бідної селянки із самого раннього віку (батько вмер, коли хлопчикові було всього чотири роки) був змушений самостійно пробивати собі дорогу в життя, постійно зіштовхуючись із загальною несправедливістю. Нещасний поет був і в особистому житті: його всепоглинаюча любов часто була без взаємності. Так, перипетії в долі, складна історична ситуація в Росії й відчуття якоїсь катастрофи, що супроводжує звичайно рубіж сторіч, - все це, безумовно, вплинуло на поезію Ф. Сологуба, що пофарбована в глибоко песимістичні тони: Труджуся, як раб, а для волі Кличу я ніч, спокій і тьму. («Я - бог таємничого миру…») Улюбленими образами сологубовской поезії стають символи ночі, спокою, тьми, які заклинає й призиває поет. Провідними мотивами поезії стає боротьба мрії, фантазії з дійсністю, що оточує реальністю. І тут значимим стає образ-символ смерті: Смерть валандається на світі И махає, немов батогом, Уплетеним туго мережею Біля кожної голови. («Живі діти, тільки діти…») Сологуб оспівував смерть як визволительку від чарів вульгарності, щоденності. Мерзенної дійсності поет протиставляє твориться легенду, що, намагаючись піти від безглуздого й дикої all soch © 2005 життя, заклинаясь смертю: Хтось кличе в тиші: «Брат мій, наблизься до мене! Легше вдвох, Якщо не зможеш іти, Разом умремо на шляху, Разом умремо!» («У поле не видно ні зги…») Шляхи «звільнення від оковів повсякденності», пропоновані Ф. Сологубом, різноманітні. Поет те намагається знайти гармонію й щастя на придуманій їм «землі Ойле», де «у сиянье ясного Маира, все цвіте, все радостно співає»; те просить та-1 лисман у чаклунки; те волає «до далекої й дивної області мрії»; те кличе на допомогу диявола, просячи його: «…Урятуй, помилуй, - я тону. Не дай загинути раніше строку Душі озлобленої моєї, - Я влади темного пороку Віддам залишок чорних днів». («Коли я в бурхливому морі плавав…») Ф. Сологуб заклинає реальну дійсність, протиставляючи їй мир поетичної мрії. Поет прагне осягти небачене, складаючи романи й вірші, утішаючи й уводячи в спокуси: Не загубиться й голос мій У хваленьях ангельських, палаючих ясно. Земля була моєю в’язницею, Але тут я прожив не дарма. Гарячий дух земних моїх отрав, Невідомих найчистішим серафимам, У благоуханье райських трав Увіллється запашним димом. («Я випробував мінливості доль…») Подібно Ф. Сологубу, К. Бальмонт також не приймає дійсність. Його ліричний герой схильний до песимізму й культу скороминущості: У ці дні, як і встарь, Кожна мить, щогодини Кращий дарунок на вівтар Життя приносить для нас. («Парфуми чуми») Основними мотивами бальмонтовской лірики є: неприйняття зовнішнього миру, меланхолійна скорбота, томління по смерті й одночасне звеличування любові, природи, природних основ земного життя. Ліричний герой поета обкутаний чарами безвихідності, нудиться в мороці: Умер вітер. Ніч чорніє. Нарікає море. Морок росте. Челн томленья тьмою охоплений. Бура виє в безодні вод. («Челн томленья») Показовим щодо цього є вірш «Фантазія», у якому поет призиває піти з миру жорстокої реальності й розчинитися у власних фантазіях, заговорити свою мрію. Характерним для цієї бальмонтовской поезії є образ-символ місяця як заклинательки нових захватів «казкової світлої вільної країни». Загальна тональність ліричних віршів - тихий, легкий смуток: Я внемлю, мені так само нудно, Смуток із мною нерозлучна, Рівномірно, однозвучно рими стрункі течуть; У цю пору непогоди, під сумовитий плач природи; Дні, мгновенья, точно роки - Роки повільно йдуть. («Смуток») Призиваючи смерть як визволительку від оковів реального життя, Бальмонт у той же час намагається знайти гармонію й досконалість у природі, у природних почуттях, його зачаровують « тіні, щойдуть,», і він намагається наздогнати їх і в такий спосіб пізнати незвідане. Але людині не дано підняти завісу реальності й заглянути за межі осягається действительности, що. І тому бальмонтовскому лі

Збережи - » «Поезія змов і заклинань у творчості Ф. Сологуба й К. Бальмонта . З'явився готовий твір.

«Поезія змов і заклинань у творчості Ф. Сологуба й К. Бальмонта





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.