Вес вульгарне й помилкове Пішло так далеко, Все мило-неможливе Так близько й легко. Ф. Тютчев Я люблю мир, перетворений поезією Федора Івановича Тютчева. З його віршами матеріальне навколо мене як би оживає, одухотворяється, стає ближче й рідніше серцю. Але я не відразу полюбив цього поета. Взагалі я вважаю, що Тютчев - поет для вузького кола читачів

Тобто - для читачів тонких, думаючих, що дивляться на мир під певним кутом зору. Я б додав ще - і певного щиросердечного темпераменту. За словами А. Фета, ліричний герой Тютчева пропонує читачеві «витончений життя світло». Говорилося це з деякою претензією, з натяком на певну замкнутість кола поетичних одкровень Тютчева

Але мені здається, що саме в цьому-те і є головне достоїнство його лірики. У наші дні ясно, що Тютчев зайняв у російській літературі місце, на яке він і претендував при житті. Слава Богові, усе суперечки про його значення для Росії припинилися й тепер егр тільки читають, насолоджуючись високою поезією його почуттів. Отже, поезія Тютчева - безсумнівна вершина в черзі вершин росіянці поезії

Мені близький поет і тим, що його лірика автобиографична. По його віршах можна прочитати його долю. Ми знаємо всіх жінок, яких він любив і яким присвячували вірші

Але поняття автобіографічності лірики Тютчева, звичайно, відносне. Так, наприклад, спільність мотивів, що виявляються в ранніх Віршах, навіяних любов’ю поета до Ер-Нестине Дернберг, і у віршах «денисьевского циклу» говорить про те, що в поета завжди дві автобіографії: одна - фізична, інша - духовна. Ясне й ніжне почуття завжди було присутнє в нього віршах

Особливо яскраво із всіх рухів закоханої душі він зображував передчуття побачень із улюбленою жінкою. Усе, що в ці миті оточувало поета у фізичному світі, здобувало властивості піднесеної людської душі: і квіти на підвіконні, і теплий літній вітерець, і блакитне небо - усе нудилося й пророкувало зустріч із улюбленої: Чарівну близькість, як би благодать, Розлиту в повітрі, почуваю я. У Тютчеві мене вражає також неминуща сила його любовного почуття. Вогонь цього почуття горів у душі поета до останніх його днів на землі

У віці, для багатьох чоловіків уже що не обіцяє жагучих зльотів душі, Тютчев, після багаторічної розлуки, знову закохався з палкістю юнака. І російська поезія збагатилася прекрасним віршованим визнанням у любові: Я зустрів вас - і все колишнє У віджилому серці ожило: Я згадав час золоте - И серцю стало так тепло… Своєрідність лірики Тютчева полягає, на мій погляд, ще й у його устремлінні до горним сил. Як говорив Н. В. Гоголь, до «неземної волі».

Ця «неземна воля» піднімала поета до вершин світової поезії. Для його ліричного героя були природні запитанння: Хто ти? Звідки? Як вирішити, Небесний ти або земний?

Повітряний житель, може бути… Мені здається, що Тютчев дуже уважно й вдумливо стежив за творчістю Василя Андрійовича Жуковського. Ризикну припустити, що Жуковський був його духовним учителем більш, ніж Пушкін. Підтвердженням цього для мене служить вірш, винесене усі права захищені 2001-2005 мною в епіграф твору «Вес вульгарне й помилкове пішло так далеко…

». Мотив явно родинний віршу Жуковського «Все близьке мені зрится віддаленим…». Ну що ж, метафізичні досвіди ніколи не шкодили поезії. Я привів далеко не повний перелік достоїнств поезії Тютчева, але мені він найбільше доріг своєю приголомшливою пам’яттю серця, любов’ю до батьківщини, до розумного серця людини