Інокентій Анненский в 1879 році закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету за фахом мовознавство. У тому ж році він приступився до педагогічної діяльності, що не припиняв практично до самої смерті. В 80-х роках Анненский виступає в пресі зі статтями по філології й педагогіці, у яких він підкреслює естетико-виховне значення гуманітарних дисциплін, необхідність класичної основи навчання. В 1901 році публікується його перший художній твір - трагедія «Меланиппа - філософ», в 1902 році - друга трагедія, «Цар Иксион», в 1904 році він випускає перший збірник віршів «Тихі пісні», куди входять вірша різного років і віршовані переклади. Уже в цих перших поетичних добутках Анненского звучить основна спрямованість його творчості - єдність інтелектуальн і морального почав. Ліричний герой поезії Анненского - інтелігент перехідного періоду рубежу століть, що почуває недосконалість сучасності й відчуває безсилля що- або змінити в ній. Звідси почуття туги, самітності, суму, борошна «хворої совісті» героя віршів.

Звичайна творчість Анненского розглядають у співвіднесеності з літературою російського символізму. Але поет ніколи не належав до символістської школи. Символ в Анненского не був засобом збагнення сутності явищ і подій. Він служить способом з’єднання миру ліричного героя із зовнішнім миром. Анненский уміло й точно використовував у своїй поезії широкий діапазон російської лексики - від церковних до розмовних слів. Це давало привід деяким критикам дорікати його за «буденність», «прозаїчність» поетичної мови. Для поезії Анненского характерні гуманність позиції, літературна й загальнокультурна ерудиція й разом із цим відсутність повчальності, елітарності. Автор міркує про проблеми літературної творчості, про природу й завдання мистецтва, але уникає прямих відповідей на поставлені питання. От чому для художнього стилю й поезії Анненского характерні недосказанность, переривчастість, незавершеність.

У драматичних добутках Анненский намагався здійснити принцип художнього мифотворчества, а формою художнього втілення міфу поет уважав античну трагедію. Але, зберігаючи міф як складовий елемент у своїх п’єсах, Анненский не забуває й про проблеми сучасності. Він вдало з’єднує класику й сучасність. В ідейному, стильовому, ритмічному відношенні поезія Анненского в якімсь ступені передбачила творчість Ахматової, Мандельштама, Пастернаку.

• АНТИТЕЗА - протиставлення понять, положень, образів. («Ти й убога, Ти й рясна, Ти й могутня, Ти й неспроможна…» Н. А. Некрасов). АНТИУТОПІЯ - добуток, що зображує вигадану картину небажаного, порочного життєвого пристрою. (Роман Е.Замятіна «Ми»).
• АПОФЕОЗ - 1) прославляння, звеличання якої-небудь особи, події, явища;
• 2) заключна врочиста масова сцена спектаклю або святкової концертної програми, що прославляє яку-небудь подію або особу.
• АРХАЇЗМИ - слова й вираження, що вийшли з активного вживання й використовуються для відтворення історичного колориту епохи, а також в урочистому мовленні; для комічного ефекту; для мовної характеристики персонажа. («Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей». А.С.Пушкін).