Слово «метаморфози» значить «перетворення». Було дуже багато древніх міфів, які кінчалися перетвореннями героїв - у ріку, у гору, у тварина, у рослину, у сузір’я. Поет Овідій спробував зібрати всі такі міфи про перетворення, які він знав; їх виявилося більше двохсот. Він переказав їх один за іншим, підхоплюючи, переплітаючи, вставляючи друг у друга; вийшла довга поема під заголовком «Метаморфози». Починається вона зі створення миру - адже коли Хаос розділився на Небо й Землю, це вже було перше у світі перетворення. А кінчається вона буквально вчорашнім днем: за рік до народження Овідія в Римі був убитий Юлій Цезар, у небі з’явилася більша комета, і всі говорили, що це піднеслася на небеса душу Цезаря, що став богом, - а це теж не що інше, як перетворення

Так рухається поема від найдавніших до новітніх часів. Чим древнє - тим величніше, тим космичнее описувані перетворення: світовий потоп, світова пожежа. Потоп був покаранням першим людям за їхні гріхи - суша стала морем, прибій бив у маківки гір, риби плавали меж деревних галузей, люди на вутлих плотах умирали від голоду. Тільки двоє праведників урятувалися на двухвершинной горі Парнасі - праотець Девкалион і дружина його Пирра. Схлинула вода, відкрився пустельний і безмовний мир; зі слізьми вони заблагали богам і почули відповідь: «Материнської кістки метайте собі за спину!» Із працею вони зрозуміли: загальна мати - Земля, кістки її - камені; вони стали метати камені через свої плечі, і за спиною Девкалиона із цих каменів виростали чоловіка, а за спиною Пирри - жінки. Так з’явився на землі новий людський рід

А пожежа була не з волі богів, а по зухвалості нерозумного підлітка. Юний Фаетон, син Сонця, попросив батька: «Мені не вірять, що я твій син: дай же мені проскакати по небу у твоїй золотій колісниці від сходу до засукавши «Будь по-твоєму, - відповів батько, - але бережися: не прав ні нагору, ні вниз, тримайся середини, інакше бути лиху!» І прийшло лихо: на висоті в юнака закружилася голова, здригнулася рука, коні збилися зі шляхи, у небі шарахнулися від них і Рак і Скорпіон, на землі запалали гірські ліси від Кавказу до Атласу, закипіли ріки від Рейну до Гангу, ссохлось море, тріснув ґрунт, світло пробився в чорне царство Аїда, - і тоді сама стара Земля, скинувши голову, заблагала Зевсу: «Хочеш спалити - спали, але помилуй мир, так не буде нового Хаосу!» Зевс гримнув блискавкою, колісниця звалилася, а над останками Фаетона написали вірш: «Тут убитий Фаетон: дерзнувши на велике, упав він».

Починається століття героїв, боги сходять до смертних, смертні впадають у гординю. Ткаля Арахна викликає на змагання богиню Афіну, изобретательницу ткання, В Афіни на тканині - олімпійські боги, Посейдон творить для людей коня, сама Афіна - оливу, а по краях - покарання тих, хто посмітив рівнятися з богами: ті звернені в гори, ті в птахів, ті в щаблі храму. А в Арахни на тканині - як Зевс обернувся биком, щоб викрасти одну красуню, золотим дощем для іншої, лебедем для третьої, змієм для четвертої; як Посейдон перетворювався й у барана, і в коня, і в дельфіна; як Аполлон приймав вид пастуха, а Дионис - виноградаря, і ще, і ще. Тканина Арахни не гірше, ніж тканина Афіни, і Афіна стратить її не за роботу, а за блюзнірство: перетворює її в павука, що висить у куті й вічно тче павутину. «Павук» по-гречески - «арахна».

Зевсов син, Дионис-виноградарь, чудотворцем іде по світлу й дарує людям вино. Ворогів своїх він карає: корабельники, що перевозили його через море, вирішили викрасти такого красеня й продати в рабство - але корабель їх зупиняється, пускає коріння в дно, плющ обвиває щоглу, з вітрил повисають грона, а розбійники изгибаются тілом, покриваються лускою й дельфінами стрибають у море. А друзів своїх він обдаровує чим завгодно, але не завжди вони просять розумного. Жадібний цар Мидас попросив: «Нехай всі, чого я торкнуся, стає золотом!» - і от золотий хліб і м’ясо ламають йому зуби, а золота вода ллється в горло розплавленим металом. Простираючи чудотворні руки, він молить: «Ах, позбав мене від пагубного дарунка!» - і Дионис із посмішкою велить: «Вимий руки в ріці Пактоле». Сила йде у воду, цар знову їсть і п’є, а ріка Пактол з тих пор котить золотий пісок

Не тільки юний Дионис, але й старші боги з’являються меж людей. Сам Зевс із Гермесом у вигляді мандрівників обходять людські села, але грубі хазяї женуть їх від порогів. Тільки в одній бідній хатині прийняли їхній старий і баба, Филемон і Бавкида. Гості входять, пригнувши голови, сідають на рогожу, перед ними столик з кульгавою ніжкою, підпертої черепком, замість скатертини його дошку натирають м’ятою, у глиняних мисках - яйця, сир, овочі, сушені ягоди. От і вино, змішане з водою, - і раптом хазяї бачать:

чудо - скільки не п’єш, воно не убуває в чашах. Отут вони догадуються, хто перед ними, і в страху молять: «Простите нас, боги, за вбогий прийом». У відповідь їм хатина перетворює, глинобитна підлога стає мармуровим, покрівля здіймає на колонах, стіни блищать золотом, а могутній Зевс говорить: «Просите, чого хочете!» «Хочемо залишитися в цьому вашому храмі жерцем і жрицею, і як жили разом, так і вмерти разом». Так і стало; а коли прийшов строк, Филемон і Бавкида на очах друг у друга звернулися в дуб і липу, тільки й встигнувши мовити один одному «Прощай!».

А меж тим століття героїв іде своєю чергою. Персей убиває Горгону, що перетворює в камінь поглядом, і коли кладе її відсічену голову ниц на листи, то листи звертаються в корали. Ясон привозить із Колхіди Медею, і та перетворює його старезного батька зі старого в молодого. Геракл б’ється за дружину з річковим богом Ахелоем, той обертається те змієм, то биком - і все-таки переможений. Тесей входить у критський Лабіринт і вбиває там дивовижного Мінотавра; царівна Аріадна дала йому нитка, він простягнув її за собою по плутаних коридорах від входу до середини, а потім знайшов по ній дорогу назад. Цю Аріадну відняв у Тесея й зробив своею женою бог Дионис, а віночок з її голови він скинув у небо, і там він засвітився сузір’ям Північної Корони

Будівельником критського Лабіринту був умілець афінянин Дедал, бранець грізного царя Миноса, сина Зевса й батька Мінотавра. Дедал нудився на його острові, але бігти не могли: всі моря були під владою Миноса. Тоді він вирішив полетіти по небу: «Усім володіє Минос, але повітрям він не володіє!» Зібравши пташині пір’я, він скріплює їхнім воском, виміряє довжину, виверяет вигин крила; а хлопчик його Икар поруч те ліпить грудочки воску, то ловить перинки, що відлітають. От уже готові більші крила для батька, маленькі для сина, і Дедал учить Икара: «Лети мені вслід, тримайся середини: нижче візьмеш - від бризів моря обважніють пір’я; вище візьмеш - від жару сонця розм’якне віск». Вони летять; рибалки на берегах і орачі на ріллях підкидають погляди в небо й завмирають, думаючи, що це вишние боги. Але знову повторюється доля Фаетона: Икар радісно забирає вгору, тане віск, розсипаються пір’я, голими руками він вистачає повітря, і от уже море захльостує його губи, що волають до батька. З тих пор це море називається Икарийским.

Як на Криті був умільцем Дедал, так на Кіпрі був умільцем Пигмалион. Обоє вони були скульпторами: про Дедала говорили, що його статуї вміли ходити, про Пигмалиона - начебто його статуя ожила й стала йому дружиною. Це була кам’яна дівчина по імені Галатея, така прекрасна, що Пигмалион сам у неї закохався: пестив кам’яне тіло, одягав, прикрашав, нудився й нарешті заблагав до богів:

«Дайте мені таку дружину, як моя статуя!» І богиня любові Лфродита відгукнулася: він стосується статуї й почуває м’якість і тепло, він цілує її, Галатея розкриває очі й разом бачить біле світло й особа закоханого. Пигмалион був щасливий, але нещасні виявилися його нащадки. У нього народився син Кинир, а в Кинира дочка Мирра, і ця Мирра кровозмісною любов’ю закохалася у свого батька. Боги в жаху звернули неї в дерево, з кори якого, як сльози, сочиться запашна смола, дотепер називана миррою. А коли прийшов час народити, дерево тріснуло, і із тріщини з’явилася дитина по імені Адоніс. Він виріс таким прекрасним, що сама Афродіта взяла його собі в коханці. Але не на добре: ревнивий бог війни Арес наслав на нього на полюванні дикого вепра, Адоніс загинув, і із крові його виріс недовговічну квітку анемон

Pages: 1 2