Сам же Євгеній божеволіє, не перенесучи щиросердечних потрясінь. Божевільний, він бродить по місту й один раз виявляється біля пам’ятника Петру I. Це “Мідний вершник”. І Євгенію стає ясно, хто був винуватцем загибелі його нареченої, його розбитого життя й щастя. Він кидає виклик: “Добро, будівельник чудотворний! - Шепнув він, злобливо затремтівши, - Ужо тобі!..” І раптом божевільному здається, що грізний цар залишає скелю й скакає за ним, щоб покарати за зухвалість: И у всю ніч безумець бедный, Куди стопи не обертав, За ним усюди Вершник Мідний З важким тупотом скакав. Після цієї страшної ночі Євгеній намагався стороною обходити це місце, а якщо проходив мимо, те “картуз зношений сымал, збентежених очей не піднімав”. Таким чином, він був зовсім знищений і роздавлений государ-ством, уособленням якого був Петро I. Закінчується поема загибеллю Євгенія: його знайшли мертвим біля розваленого будинку Параші. Євгеній є однієї з мимовільних жертв справи Петра, а Петро непрямим винуватцем його загибелі. П-Н співчуває своєму героєві, він називає його нещасним, бедным, але кінець поеми є гімном державності, гімном Петру I - самому потужному з російських самодержців, засновникові нової столиці, що зблизила Росію із Заходом. П-На завжди залучала фігура Петра I, йому він присвятив множетсво своїх добутків, тому думка критиків про те, на чиїй стороні П-Н, розійшлися. Одні вважали, що поет обґрунтував право держави розпоряджатися життям людини, і стає на сторону Петра, тому що розуміє необхідність і користь його перетворень. Інші вважають жертву Євгенія невиправданої. Мені ж здається, що П-Н уперше в російській літературі показав всю трагічність і нерозв’язність конфлікту між державою й приватною особистістю.