Проблеми мети й сенсу життя - ключові, центральні в романі, адже в переломні моменти історії, якимось стала для Росії епоха після грудневого повстання, у свідомості людей відбувається кардинальна переоцінка цінностей. І в такий час вищий моральний борг художника - указати суспільству на вічні цінності, дати тверді моральні орієнтири. Кращі люди пушкінського - декабристського - покоління як би «виходять із гри»: вони або розчаровані в колишніх ідеалах, або не мають можливості в нових умовах боротися за них, втілювати їх у життя. Наступне ж покоління, - те, що Лермонтов назве «юрбою угрюмою й незабаром позабутої» - споконвічно «поставлено на коліна». У силу особливостей жанру в романі відбитий сам процес переоцінки всіх моральних цінностей. Час у романі тече так, що ми бачимо героїв у динаміку, простежуємо їхній духовний шлях. Всі основні герої на наших очах переживають період становлення, болісно шукають істину, визначають своє місце у світі, призначення свого існування.

Пошук сенсу життя проходить у різних площинах існування. Сюжет роману будується на любові основних героїв. Тому прояв суті людини у виборі коханого, у характері почуття - найважливіша риса образа, що визначає все його відношення до життя. Ліричні відступи відбивають зміни почуттів автора, його здатність і до легкого флірту (властивому «вітряної младости»), і до щирого глибокого преклоніння перед коханою.

Для автора одним з найважливіших критеріїв духовної зміни людини стає відношення до шлюбу, до боргу. Юність не приемлет нудної сталості:

* …ми, вороги Гимена,

* У домашнім житті зримо один

* Ряд стомлюючих картин…

* Чоловік сприймається як об’єкт для глузувань:

* …рогоносець величний,

* Завжди задоволений сам собою,

* Своїм обідом і дружиною.

* Але необхідно звернути увагу на протистояння цих віршів і рядків «Уривків з подорожі Онєгіна»:

* Мій ідеал тепер - господарка,

* Мої бажання - спокій…

Те, що замолоду здавалося ознакою обмеженості, духовної й розумової вбогості, у зрілі роки виявляється єдино правильним, моральним шляхом. І в жодному разі не можна запідозрити автора у святенництві: мова йде в мужании, про духовне дорослішання людини, про нормальну зміну ціннісних критеріїв:

* Блаженний, хто змолоду був молодий,

* Блаженний, хто вчасно дозрів.

Адже й трагедія головних героїв виникає з невміння Онєгіна «вчасно дозріти», через передчасну старість душі:

* Я думав: вільність і спокій

* Заміна щастю. Боже мій!

* Як я помилився, як покараний.

Любов для автора й для його героїні Тетяни - величезна, напружена духовна робота. Для Ленского - необхідний романтичний атрибут, тому-те він і вибирає позбавлену індивідуальності Ольгу, у якій злилися всі типові риси героїні сентиментальних романів. Для Онєгіна любов - «наука страсті ніжної». Щире почуття пізнає він до кінця роману: коли прийде досвід страждань.

Свідомість людини, систему життєвих цінностей, як відомо, багато в чому формують моральні закони, прийняті в суспільстві. Вплив вищого світла сам автор оцінює неоднозначно. 1-ая глава дає різко сатиричне зображення світла. Трагічна 6-ая глава закінчується ліричним відступом: міркування автора про віковий рубіж, що він готується переступити. І він призиває «младое вдохновенье» урятувати душу поета від загибелі, не дати

* …скам’яніти

* У мертвущому упоенье світла,

* У цьому вирі, де з вами я

* Купаюся, милі друзі!

Суспільство неоднорідно. Від самої людини залежить, чи прийме він моральні закони легкодухої більшості або кращих представників світла.

Образ «милих друзів», що оточують людини в «мертвущому» «вирі світла», з’являється в романі невипадково. Як карикатурою на теперішню любов стала «наука страсті ніжною», так карикатурою на щиру дружбу - світське приятелювання. «Від робити нема чого друзі» - такий вирок автора. Дружба без глибокої духовної спільності - лише тимчасовий порожній сполучник. Неможливе повноцінне життя без безкорисливої самовіддачі в дружбі - тому так страшні авторові ці «світські» дружби. Для автора невміння дружити - страшна ознака моральної деградації сучасного суспільства.

Сам автор знаходить сенс життя у виконанні свого призначення. Весь роман насичений глибокими міркуваннями про мистецтво, образ автора в цьому змісті однозначний: він насамперед поет, життя його немислиме поза творчістю, поза напруженою духовною роботою. У цьому йому прямо протилежний Євгеній. І зовсім не тому, що він на наших очах не оре й не сіяє. У нього немає потреби в роботі. І утворення Онєгіна, і його спроби порине в читання, і його зусилля писати («позіхаючи, за перо узявся») автор сприймає іронічно: «Працю завзятий йому був тошен».

Особливо важлива в «Євгенію Онєгіні» проблема боргу й щастя. По суті, Тетяна Ларіна - не любовна героїня, це героїня совісті. З’явившись на сторінках роману 17-літньою провінційною дівчиною, що мріє про щастя з коханим, вона на наших очах виростає в дивно цілісну героїню, для якої поняття честі й боргу - вище всього. Ольга, наречена Ленского, незабаром забула загиблого юнака: «младой улан її зачарував». Для Тетяни смерть Ленского - трагедія. Вона проклинає себе за те, що продовжує любити Онєгіна: «Вона повинна в ньому ненавидіти вбивцю брата свого». Загострене почуття боргу домінує в образі Тетяни. Щастя з Онєгіним для неї неможливо: немає щастя, побудованого на безчесті, на нещасті іншої людини. Вибір Тетяни - вищий моральний вибір, сенс життя для неї - у відповідності вищим моральним критеріям.

Кульмінаційний момент сюжету - 6-ая глава, дуель Онєгіна й Ленского. Цінність життя перевіряється смертю. Трагічну помилку робить Онєгін. У цей момент особливо яскраве протиставлення його розуміння честі й боргу тому змісту, що вкладає в ці слова Тетяни. Для Онєгіна поняття «світської честі» виявляється значніше морального боргу - і він платить страшну ціну за допущену зсув моральних критеріїв: на ньому навіки кров убитого їм приятеля.

Автор зіставляє два можливих шляхи Ленского: піднесений і приземлений. І для нього важливіше не те, яка доля реальніше - важливо, що ніякий не буде, Ленский убитий. Для світла, що не відає щирого сенсу життя, саме людське життя - ніщо

Збережи - » Питання щастя й боргу в романі «Євгеній Онєгін» - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.