При рішенні питання про роль творчості Пушкіна у визвольному, русі його часу необхідно враховувати значення мистецтва як особливої форми суспільної діяльності, обумовленою його художньою специфікою. “Пушкін, прочитавши вірші Державіна:

* За слова мене нехай гризе.

* За справи сатирик шанує

Помітив: «Державін не зовсім правий: слова поета суть уже його справи». У силу цього роль Пушкіна-Художника, що впливає своєю творчістю на суспільство, і є його основна роль у визвольному русі. У той же час ця роль визначається не тільки вузькою областю пушкінської властиво цивільної й політичної лірики, але безпосереднім впливом усього творчості Пушкіна в цілому на формування суспільної самосвідомості в певному напрямку. Самі передові ідеї й устремління епохи ставали у творах Пушкіна реальними силами суспільного й культурного розвитку. При цьому сила емоційного впливу пушкінського протесту об’єктивно виявлялася найчастіше ширше й глибше його політичних переконань.

Російська поезія 1810- 1820-х років, як і майже завжди в періоди великого суспільного підйому, характеризувалася значним розквітом лірики. Відомі закономірності літературного розвитку позначаться згодом у прагненні до найбільш повному, вірному, г. е, в остаточному підсумку найбільш реалістичному відбиттю життя. Це, у свою чергу, спричинить посилення елементів прозаїчного способу оповідання й, як результат цього процесу, що вирішує- і якісне, і кількісне - перевага прози над поезією. Саме цим і буде характеризуватися розвиток російського літературного процесу 40- 50-х років, що, зокрема, почне позначатися вже у творчості Пушкіна. Епоха ж, у яку з’явився Пушкіна і яка сприяла його формуванню, була епохою чудового розквіту російської лірики. Не випадково майже всі видатні поети того років як старшого, так і сучасного Пушкіну покоління виявили себе найбільше повно саме в лірику.

Пушкін був у повному розумінні слова законним і повновладним спадкоємцем всіх багатств світової поетичної культури. У той же час Пушкін нічого не запозичив механічно, але, освоюючи поетичну культуру, створював на цьому ґрунті свою власну, несхожу на попередню И неможливу в колишніх умовах, неповторно своєрідну художню систему, що у силу того, що вона вбрала в себе всі кращі досягнення попереднього національного розвитку, здобувала загальнонаціональні характер і значення