Кожна епоха породжує свого героя.

Корейське прислів’я

Існує думка, що справжні герої, люди, наділені неабиякою силою, благородні, здатні на подвиги заради своєї країни, народу, власної родини, не можуть зустрітися нам в сучасному світі, що вони жили “у дуже давні славні дні”, що схожих на Ахілла, Робіна Гуда, Андрія Соколова не існує, а Супермен — це вигадка. Габрі-ель Лауб взагалі вважає, що: “Герої потрібні у хвилину небезпеки, а у решті ситуацій герої небезпечні”.

Термін “епос” означав “слово пре подвиг”. Поетика ранніх зразків героїчного епосу має багато спільних рис із поетикою чарівної казки: героїка поєднується з фантастикою; значну роль відіграють міфологічні казкові образи та ситуації; герої наділен. чаклунською силою, вони спілкуються з богами, духами ворожі сили представлені в образах чудовиськ, людожерів драконів.

Епоха Середньовіччя надала епічним героїчним твора’ інших рис. Героїчний епос — збірна назва фольклорних творів різні-жанрів, у яких відображено волю, завзяття народу в боротьбі: злом, кривдою, соціальним та релігійним гнобленням, де прославляються розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народні-’ заступників. У середні віки носіями епічної традиції були професій-співці: жонглери — у Франції, шпільмани — в Німеччині, хуглари — в Іспанії. У процесі розвитку героїчного епосу поступово послаблюється зв’язок із фольклором, посилюється роль історичні фактів, хоча переосмислення історії залишається характерно-: рисою героїчного епосу В процесі формування феодальних відне-син інтереси роду, племені поступаються чи зливаються з державними. Тема захисту роду трансформується тему незалежності держави; епічний образ короля уособлю-: єдність і незалежність держави, в епосі високо ціниться вірніст: сюзерену З’являється новий мотив військового протистоянь^ іноземцям. Патріотичні мотиви, пов’язані з боротьбою проти завойовників, у період посилення “світових” релігій часто набувають релігійної форми протистояння “невірним”

Образи героїв епосу на всіх стадіях розвитку будуються з? традиційним принципом — усі вони сміливі, непохитні борці г злом. Спочатку наділені надприродними, казковими силами потім підноситься роль особистих здібностей героя, пізніше Е епічних творах з’являються спроби розкрити психологічний стаЕ героїв, їхніх особистих стосунків. Образ героя може бути пов’язаний із історичною реальністю або обмежується вигадкою Творці героїчного епосу хоча.і спираються на історичні імена факти, описи реально існуючих міст, не прагнуть передати достовірно матеріал, міфолопзують історію.

Реальні історичні особи постають у поемі поряд з вигаданими героями, а сама вона є відображенням жорстоких звичаін тієї епохи. В головних образах героїчного епосу народ відобразити свій ідеал, наділивши історичних осіб неабияке-: вродою, позитивними рисами характеру. Використана для цього гіперболізація символізує “могутність самого народу”.

Героїчний епос зберігав у пам’яті народу його історію, а вчинки героїв слугували середньовічній людині зразком для поедінки.

Герої наділені чаклунською силою, спілкуються з богами, духами, (ерой — втілення найкращих рис народного характеру він вирізнявся надзвичайною силою, хоробрістю, боровся за незалежність рідної землі та свого народу Коли ж гинув, то за ним залишалася моральна перемога. Його образ розкривався’ через вчинки.Образ героя наділений богатирськими рисами і створюється за принципом узагальнення, а не індивідуалізації.

Наділення епічного героя богатирськими рисами: мужністю, силою, прагненням боротися з ворогами за інтереси свого народу Він нехтував смертю, завжди був готовий поступитися го-ловним задля виконання свого обов’язку.

Розкриття образу відбувалося переважно у вчинках. Типовим було соціальне походження і статус героя—рівень знатності та заможності. Герой втілював ідеальні поняття народу про красу фізичну й моральну. Він і його подвиги завжди були в центрі розповіді про минулі події.

Ворожі сили представлені в образах чудовиськ, людожерів, драконів. Змалювання ворога в образі гідного супротивника, який переважав епічного героя в декілька разів чисельністю свого війська.

Художні засоби: різні види описів; своєрідні повтори (трикратні); розгорнутий діалог; зачини, кінцівки; усталена система художніх засобів: гіперболізація, постійні епітети, урочистий стиль, широта охоплення подій в часі, просторі, повноті зображення, розвинена сюжетність та драматизм; опис битв, поєдинків; у сюжеті переважали казкові образи та ситуації; поетика ранніх зразків такого епосу тісно пов’язана з фольклорними елементами: зверненням доказко-вихобразів та ситуацій,Художні засоби: стійкі епітети; опис батапьних сцен; віщі сни; плачі; фантастичні елементи; відображення релігійної ідеології, своєрідний стиль (по-втори,звертання,постійніепі-тети, метафори, символи, порівняння, вигуки).

Усі народи пишаються скарбами героїчного епосу. Не є винятком і Франція — справжній заповідник пам’яток історії і культури різних епох і цивілізацій. Найбільшу популярність у світі здобули французьке образотворче мистецтво, література і різноманітна музична культура.

Для французької народної пісні характерні витонченість і гнучкість мелодії, тісний зв’язок слова і музики, чіткість побудови. У записах французький героїчний епос найкраще зберігся у вигляді поем (їх близько 100). Старофранцузькі героїчні поеми називалися спапзопз де дезіе (піснями жестів або піснями про діяння).Вони мали обсяг від 1000 до 20 000 віршів і складалися зі строф різної довжини. Ці твори призначалися для співу точніше для декламації, під супровід маленької арфи, віоли або примітивної скрипки. Виконавцями, а часто і авторами їх були, жонглери, які з’являлися у людних місцях — на ярмарках, королівських бенкетах, у церкві під час великих свят. Коли поема була надто великою і жонглери не встигали розповісти її впродовж дня, то вони переривали розповідь і переносили її на наступний день. Інколи твір виконувався протягом тижня.

Жонглери користувалися популярністю в усіх колах середньовічного суспільства. Без них не обходилась жодна подія. Вони мандрували дорогами, заходячи в замки, села і міста.

До ХІІ ст. жонглери були неосвічені, заучували тексти напам’ять, тож кожний їхній твір сприймався як колективний продукт творчості кількох поколінь співаків чи оповідачів. Тому питання про особу автора та його індивідуальний стиль не виникало. Головними темами французького національного епосу були: захист батьківщини від зовнішніх ворогів — маврів (сарацинів), норманів, саксів; вірна служба королю, охорона його прав і усунення зрадників; криваві феодальні міжусобиці.

Перші дві теми завжди були пов’язані з образом доброго й мудрого короля. У переважній більшості поем ним був Карл Великий (768 — 814), який здобув багато перемог. В основному монарх поставав в ідеалізованому вигляді, завжди справедливим, непереможним у битві, добрим. Грізним і суворим був лише для зрадників і ворогів. Бог допомагав йому в усіх його справах.

Вершина французького героїчного епосу — ” Пісня про Роланда”. Вона збереглась у кількох рукописах. Твір названо піснею, оскільки він адресований слухачам і уславлює героїчний подвиг.