Складні історичні обставини на зламі століть спричинили деяку жанрову переорієнтацію української народної пісенності. Поряд з інтимною лірикою, яка до того часу була єдиним жанром, зразки якого переходили з літератури у фольклор (до неї можна віднести твори /. Франка «Як почуєш вночі край свойого вікна», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», Лесі Українки «Стояла я і слухала весну», В. Пачовського «Забудь мене» та ін.) народними стають твори політично-патріотичного змісту, маршові пісні. У період визвольних змагань українського народу національними гімнами стали поезії О. Кони-ського «Ой у лузі червона калина», «Боже, великий єдиний», /. Франка «Вічний революцьонер», «Не пора, не пора…», О. Маковея «Ми — гайдамаки», М. Вороного «О, Україно! О люба ненько…» та ін.

Тенденція розвитку національно-патріотичної тематики особливо виразно проявилась у ліриці січових стрільців. Це покоління свідомої освіченої молоді, виявляючи інтерес до мистецтва, здійснило вагомий внесок в українську словесність. Відомими письменниками серед них були Богдан Лепкий та Роман Купчинський, твори яких найбільше поширились в Україні і до сьогодні побутують у народі. Патріотично наснаженими є пісні на слова Р. Купчинського «За рідний край», «Вдаряй мечем!», «Не сміє бути в нас страху». З-поміж відомих творів на слова Б. Лепкого найпопулярнішою є пісня «Чуєш, брате мій», створена на основі поезії «Журавлі», яка є кращим зразком елегійної філософської лірики.

Pages: 1 2 3