Пишемо шкільний добуток по поемі Вороного «Евшан-зелье» | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Пишемо шкільний добуток по поемі Вороного «Евшан-зелье»

Про що б не писав Микола Вороною, завжди в його добутках був присутній образ рідної землі. Для поета не було нічого більше святого, чим страждаюча, підневільна Україна: вона снилася йому вночі, вона надихала жити вдень. Але не міг більше Вороною бачити, як над нею знущаються і як вона сама дає над собою знущатися. І, маючи в серце синовни почуття любові до своєї Батьківщини, пише поему «Евшан-зелье». Вороною не придумав сюжет цієї поеми

Відомо, що добуток побудований на основі літописних джерел. Не одне покоління передавало з рук у руки вічне перо, щоб зафіксувати дії давноминулих днів. Увічнити словом у пам’яті тих, що жили, тих, що живуть, і тих, що будуть жити. Гарна історична легенда дійшла й до Миколи Вороного, котрий смог їй подарувати інше життя, інше «особа». У своїй поемі автор звертається до синів українським, хоче, щоб вони не відверталися від своєї неньки України, який дуже важко бути в неволі так ще й бачити така неповага до себе. Сюжет поеми побудований начебто по літописі, проте, звернений не до половців, а до нас - українцям. Князь Володимир Мономах «під час походу» взяв у полон з ясирем улюбленого сина половецького хана, оточив «його пошаною й розкішшю, а тому й жилося тому хлоп’яті й безпечно, і зручно». Час робить своя справа, і через якийсь час юнак почав забувати про те, що відбувалося на рідній землі, забувати рідних батьків, рідні звичаї - забувати Батьківщину. Дійшло до того, що «край чужий, чужі звичаї як за рідні вважати» став хлопчик. Переродилося його серце, зачерствіло, забув він і вільне життя, і мова свій, і свій народ. Виявилося, що жити для нього в неволі й в «пошані» краще, ніж відчувати щодня небезпека в рідному краї. Але не може забути хан своєї улюбленої дитини - «плаче, бедний і зітхає. Сну не знають його очі». Споряджає він посланця в Київ, щоб той відшукав сина й нагадав йому, якого він « роду-племені». Посланець виконує волю хана. Він знаходить юнака й намагається вмовити його повернутися на рідну землю. Але, як виявилося, це зробити дуже нелегко, тому що, здається, з пам’яті хлопчика стерлися майже всі спогади про будинок. Не допомагають ні обіцянки, ні оповідання, ні ті пісні, які були, як «вітер у непогоду», у яких розповідалося «про славетних події - подіях половецьких, про лицарські походи - походах молодецьких!». Навіть це не дає ніякого результату, тому що: «Там, де пустище замість серця, Порятунку вже не буде!..». Здавалося, ніщо не допоможе. Тоді посланець від хана виймає через пазуху жменьку сухої трави зі степу - чарівне евшан-зелье. Пахощі гіркого полиню вдарило в груди, вогнем пронизало серце юнакові: «Рідний степ - широка, вільна… раптом устала перед очами, з нею й батенька нещасний!..». Тепер уже ніщо у світі не може зупинити юнака, що відчув пахощі, хоча й гірке, рідної землі:

  • Краще в рідному краї милому
  • Поляглися костями, загинути,
  • Чим на землі чужий, ворожої
  • У славі й пошані перебувати!

Значить, найдорожче для людини - його рідний край, батьківська земля. Тому й чується біль у словах Миколи Вороного, з якими він звертається до найбільш дорогої святині - України, що залишилася забутої своїми дітьми. Гріх забувати про свою Батьківщину, необхідно відновлювати в серцях той «дух, що піднімає на ноги», необхідно знайти звичайну й одночасно незвичайну траву - евшан-зелье. Необхідно вірити в рідну землю, любити й поважати її, щоб не перервався зв’язок між поколіннями - історична пам’ять. Здається, що поема Н. Вороного й сама була тим символічним евшан-зельем, що протягом довгого часу, всупереч всім заборонам і застереженням, повертало обманутих владою синів до рідного краю, до батьківської землі - до України. Та й тепер, я думаю, не зменшилася її сила!

Збережи - » Пишемо шкільний добуток по поемі Вороного «Евшан-зелье» . З'явився готовий твір.

Пишемо шкільний добуток по поемі Вороного «Евшан-зелье»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.