Образ Петербурга займає видне місце у творчості російських письменників. Про Петербург палаців, палат символі петровской епохи писали А. С.Пушкін (”Мідний вершник”), Н. В.Гоголь (”Невський проспект”), Андрій Білий (”Петербург”), Олександр Блок, Ганна Ахматова, Осип Мандельштам. У своєму підході до зображення Петербурга Достоєвський близький до Гоголя й Некрасова, особливо до Некрасова. У романі “Злочин і покарання” ми зустрічаємося не з парадною стороною цього прекрасного міста, а із чорними сходами, облитими помиями, дворамиколодцами, що нагадують душогубку

Петерьург Достонвского це місто облуплених стін, нестерпної духоти й смороду. Це місто, у якому неможливо бути здорових, бадьорих, повним сил. Він душить і давить. Він співучасник злочинів, живильне маревне середовище ідей і теорій. Він свідок кошмарних снів, злочинів, людських трагедій. Особлива увага приділяє Достоєвський не просто опису вбогих інтер’єрів мебльованих кімнат він обертає нашу увагу на заходи й символічні кольори

Так, жовтий колір символ хвороби, убогості, злиденності життя. Жовті шпалери й меблі жовтого кольору в кімнаті баби-процентщицы, желто від постійного пияцтва особа Мармеладова, жовта “схожа на шафу або на скриню” комірка Раскольникова, удома пофарбовані в жовто-сірий колір. Соня Мармеладова пішла “по жовтому квитку”, жінка-самогубець із жовтою випитою особою, жовтуваті шпалери в кімнаті Соні, “меблі жовтого відполірованого дерева” у кабінеті Порфирія Петровича, перстень із жовтим каменем на руці Лужина.

Ці деталі відбивають безвихідну атмосферу існування головних діючих осіб добутку, є провісниками недобрих подій. Однак у романі ми знаходимо й зелений колір, колір “фамільного” мармеладовского хустки. Ця хустка, як хрест, носить Катерина Іванівна, а за нею й Соня Мармеладова.

Хустка персоніфікує одночасно страждання, які випадають на частку його власниць, і їхню спокутну силу. Умираючи, Катерина Іванівна вимовляє: “Бог сам знає, як я страждала…”. Відправляючись за Раскольниковым, що йде зізнаватися в злочині. Соня надягає на голову ця хустка. Вона готова прийняти на себе страждання й надолужити цим провину Раскольникова.

В епілозі, у сцені переродження, відродження Раскольникова Соня з’являється в цій же хустці, що змарніла після хвороби В цей момент зелений колір страждань і надії головних героїв добутку перемагає жовтий колір хворого Петербурга. У їхніх хворих особах засяяла “зоря оновленого майбутнього”, вони готові сприймати нове життя. Отже, образ Петербурга в романі Достоєвського “Злочин і покарання” allsoch. ru 2001-2005 символичен. Він є, з одного боку, соціальним тлом, на якому розвертаються події роману, з інший сам є діючою особою, співучасником страшного вчинку Раскольникова, а також і його каяття, повернення в мир людей