Один з ранніх віршів Пушкіна - «До Наталі» (1813). У тім же жартівному, грайливому, «французькому» дусі і юнацькій поемі Пушкіна «Чернець» (1813). Пушкіна не випадково; починає з поем і віршів у жартівливому родо. Жартівлива манера в поезії - це завжди не тільки вільна манера, але й у значній мірі індивідуальна. Вона дозволяє бути особливим, неповторним, самобутнім. Пушкіна у своїх юнацьких віршах жартівливий ноги змісту, незважаючи на їхню загальну залежність від французьких зразків, проявляє вже всі ознаки саме рідного таланта, живого й оригінального розуму, що мало чого досяг, але багато чого обіцяє.

И в вірші «До Наталі», і в поемі «Чернець» ми знаходимо сліди багатої культури. У поемі, наприклад, достаток літературних і історичних імен, вільна поетична гра з іменами. Відома легкість у звертанні з ними - поет їх точно стосується злегка, називає И незабаром забуває - не заважає дотепності й влучності випадних, і жартівливих характеристик. Так, Вольтер «султаном французького Парнасу», Барків - поетом, «проклятим Аполлоном, що забруднив простінки шинків», і т.д.

Друкуватися Пушкін початків в 1814 р., коли йому було 15 років. Його першим друкованим добутком був вірш «До друга віршотворцеві». Тут інша форма, чим у самих ранніх віршах, і інший жанр, але шлях по суті той же: шлях вільного, легені, невимушеного поетичного міркування. За цією поетичною волею в Пушкіна видна особистість поета. Це ярчайший ознака справжньої поезії. Поетом справжнім, «влада имеющим» Пушкін був навіть у своїх перших, ще учнівських добутках.

Самобутність, як вона проявлялася в ранній творчості Пушкіна, не скасовувала, а припускала його тісний зв’язок з попередньою й сучасною культурою. Розбираючи «Спогаду в Царському Селі», В. В. Тамашевский дійшов висновку, що у вірші сил її, чим залежність від Державіна, проявляється залежність від Батюшкова 12. Навряд чи це так. Цьому проти красномовний загальний емоційний малюнок вірша. Н безумовно, прав Б. В. Томашевский в одному: риси поетики Батюшкова у вірші теж присутні Для юного Пушкіна це досить характерно: він пі шет, випробовуючи вплив не одного, а відразу трохи поетів. Він хоче не як один хтось, а як багато різні.

Поїло читанні па іспиті вірша «Спогаді в Царському Селі» з незвичайною швидкістю росте слава молодого Пушкіна. 9 січня 1815 р., видимо, на прохання Державіна Пушкін посилає йому список свого вірша. Інший список виявляється в руках В. Л. Пушкіна, і через нього вірш стає відомим багатьом письменникам і поетам. У середині січня Жуковський із замилуванням читає друзям пушкінське «Спогаду…». На початку лютого Пушкін, хворий «простудою», лежить у лазареті, і тут його відвідує Батюшков. 17 квітня вірш Пушкіна надруковано в журналі «Російський музоум» із припискою: «За доставляння цього подарунка дякуємо искренно родичів молодого поета, якого талант так багато обіцяє».

Риси самобутності у вірші «Городок» невіддільні від рис народностей. Народні фарби в зображенні побутових сцен найбільше роблять цей вірш оригінально^-неповторним. Настільки неповторн і самобутнім, що майже непомітними стають у ньому всі те ознаки, які вказують на подібність із Битюшконым.

Віршовані дружні послання Пушкіна те саме що його дружні листи в прозі. І ті й інші живуть і впливають в атмосфері літературної і язикової волі. І там і тут Пушкін почуває себе найбільш відкрите, розкріпачення, і там і тут легені розмовні інтонації, блиск як би ненавмисної дотепності, панування стихії імпровізації, невимушений хід думки. Недарма жанр віршованих послань іноді в Пушкіна контаминируется з листами, обидва жанри легко й майже непомітно сполучаються, стають частинами єдиного цілого. Це виявляється можливим завдяки їхній внутрішній близькості. Приведу приклад з листа Пушкіна до дядька Василю Львовичу від 28(?) грудня 1810 р.: «У листі Вашім Ви називали мене братом; але я не насмілився назвати Вас цими ім’ям, занадто для мене утішним.

Я не зовсім ще розум втратив,

Від рим бахических валандаючись на Пегасі.

Я знаю сам себе, хоч радий, хоча не радий,

Ні, ні, ви мені зовсім не брат,

Ви дядько мій і на Парнасі.

Навесні 1817 р. закінчився ліцейський курс. Наступив час прощання з місцями, які зробилися дороги, прощання із друзями. Темі дружби й прощання присвячені останні ліцейські вірші Пушкіна - його послання до ліцейських друзів. Вони в різному роді: інші злегка жартівливі («Товаришам»), інша схвильована й серйозні («Розлука»). При цьому в них укладено багато чого «на все життя». Як високе поетичне пророцтво звучать його слова з вірша «В альбом Пущину»:

Ти згадай швидкі мінути перших днів,

Неволю мирну, шість років соединенья,

Суму, радості, мрії душі твоєї,

Незлагоди приятельства й насолода примиренья,

Що було й не буде знову…

И с тихими туги слізьми

Ти згадай першу любов.

Мій друг, опа пройшла… по з першими друзями

Ие резвою мрією сполучник твій укладений;

Перед грізним часом, перед грізними долями,

Про милий, вічний він!

Останнім словам вірша призначено було збутися, бути може, ще більш, ніж припускав поет. Грізні часи й грізні долі очікували спереду й Пущина, і Кюхельбекера, і Дельвига, і самого Пушкіна. І завжди, як би важко не складалося їхнє життя, голосом радості й розради був для них голос вірної ліцейської дружби

Збережи - » Перші друковані вірші Пушкіна - твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.