Перша світова війна початку новий період у творчості Ролана. Він брав активну участь у спільно-політичній діяльності, виступав з антимілітаристських позицій, став одним з найбільш авторитетних суспільних діячів Європи. В 1915 р. вийшов збірник його антивоєнних статей «Над сутичкою», а наступного року письменник став лауреатом Нобелівської премії - «за піднесений ідеалізм його літературних творів, а також за щиру симпатію й любов, з якої письменник створює різні людські типи».

В 1919 р. побачила мир книга «Предтечи», що придбала голосний розголос у середовищі європейської інтелігенції. Обидві книги свідчать про еволюцію поглядів Ролана на сутність війни. Якщо в збірнику «Над сутичкою» Ролан уважає, що війна є наслідком ідейних протиріч, шовіністичної пропаганди, то в «Предтечах» він уже веде мову про теперішні причини кривавої світової різанини. Головною причиною стають гроші, матеріальні інтереси тих, хто наживається на війнах.

Фарс «Лилюли» («Liluli», 1919) - гострий памфлет, спрямований не стільки проти війни, скільки проти соціальної брехні взагалі, яких би форм вона не здобувала: ілюзорної волі, облудного права, лицемірства й т.п. У повісті «Пьер і Люс» іде про трагічну історію двох людей, які зустрілися й полюбили один одного в дні війни. Спроба сховатися від жахів війни в ідилії любовних побачень виявилася невдалою. Закохані гинуть під уламками храму, зруйнованого німецькою авіацією. У романі «Клерамбо» відтворена атмосфера перших місяців війни, описана шовіністична вакханалія у Франції. Герой добутку - поет Аженор Клерамбо з ентузіазмом зустрічає початок війни. Але після втрати сина, що добровільно відправився на фронт, Клерамбо засуджує війну.

Улітку 1919 р. письменник опублікував «Декларацію незалежності духу, програмну статтю, у якій Ролан звернувся до європейської інтелігенції із закликом до об’єднання й загальному захисту духовної волі.

Навесні 1921 р. Ролан разом з батьком і сестрою переїхав у Швейцарію, купив будинок у Вильневе, де напружено працював, приймав численних відвідувачів, відповідав на масу листів. Коли дозволяло здоров’я, Ролан відправлявся в закордонні мандри: в 1923 р. відвідав Лондон і Зальцбург, в 1924 р. - Відень і Прагу, 1925 р. побував у Німеччині.

На початку 20-х рр. письменник прагнув знайти відповідь на питання, як погодити задекларований їм відмова від насильства з необхідністю змінити існуючі громадські порядки. Саме відмінності в поглядах на цю проблему стали причиною розбіжностей між Роланом і А. Барбюсом, видатним діячем групи «Клярте», до якої належали інтелектуали, переконані в тім, що єдиним засобом досягнення принципів справедливості, миру й волі є революція. Ролан відмовився приєднатися до цієї групи. Вітаючи росіянку революцію, письменник все-таки побоювався її можливих наслідків і крайностей. Інформація, що надходила з Росії, не дуже утішала Ролана. Він рішуче відкидав принцип «ціль виправдує засобу». В 20-х рр. P. найбільше імпонував толстовський принцип непротивлення злу насильством. Письменник співчував визвольній боротьбі індійського народу проти англійського панування. Йому була близької думка М. Ганди про необхідність здобуття незалежності мирними, ненасильницькими методами.

У пошуках світогляду, що служило б керівництвом до дії, Ролан звернувся до вивчення політичної й релігійно-філософської думки Індії. Ролан був переконаний, що незважаючи на помилки, прорахунки й навіть злочин, російська революція є «грандіозним соціальним зусиллям, наймогутнішим і самій плідним у сучасній Європі». У статті «Прощання з минулим» відобразилися зміни, яких випробували погляди Ролана. Письменник охолонув до своєї концепції «незалежності духу» і визнав історичне значення російської революції.

Самим пам’ятним художнім твором Ролана післявоєнного періоду став роман «Зачарована душа». Героїня роману Аннета Ривьер, що, по вираженню Ролана, «як і Жан-Кристоф, хоча й у зовсім іншому плані, належить до великої когорти творчих натур», не наділена геніальністю Жан-Кристофа, вона не художник. Але творчий характер її натури виявляється в роботі, в умінні пожвавити ініціативою будь-яка справа.

Від проблем естетичних Ролан переходить до соціального. Аннета - новий тип жінки, що захищає своє право на незалежність, самостійну роботу й людське достоїнство. Втративши батька, відчувши гіркоту розчарування в любові, залишившись без копійки, Аннета відкриває для себе мир, пізнає життя, випробує багатьох випробувань, зберігаючи при цьому силу духу й світлий розум. У фіналі роману, втративши свого сина Марка, убитого італійським фашистом, Аннета переживає духовний перелом і приєднується до активної соціальної діяльності.

Провідною темою роману постійна тема долі французької інтелігенції в період від середини 90-х рр. XIX ст. до 30-х г. XX ст. «Зачарована душа» - один з перших антифашистських романів XX ст. У цьому творі Ролан знаходить відповідь на питання про об’єднання мрії й дії. Порукою досягнення такої єдності стає відмова від індивідуалістичної обмеженості, здатність вступити в боротьбу за ідеали справедливості. Композиційно «Зачарована душа» нагадує « Жан-Кристофа». Цей монументальний добуток, де біографія непересічної особистості змальована на широкому тлі життя європейського суспільства. Зберігається й симфонічна структура роману, емоційна піднесеність, патетичність стилю.

В 1934 р. Ролан одружився з молодій росіянці, француженкою по матері, що стала для нього іншому й помічником, Марією Кудашевой. Улітку 1935 р. за запрошенням Максима Горького Ролан відвідав СРСР. Він зустрічався з письменниками, двічі розмовляв з Й. Сталіним, намагаючись переконати радянського керівника в необхідності звільнення з висновку відомого діяча партії есерів. Враження від цієї подорожі Ролан виклав у щоденнику, фрагменти з якого побачили мир у журналі «Юроп» в 1960 р.

В 1936 р. вийшов друком збірник «Супутники». У книгу ввійшли 11 статей і есе, написаних від 1900 до 1935 р. і присвячених видатним художникам і мислителям, яких Ролан уважав супутниками свого життя. Зокрема, тут були нариси про В. Шекспіра, Й. В. Ґете. Л. Толстого, В. Гюго, а завершувала збірник стаття «Ленін, мистецтво й дійсність».

В 1938 р. письменник вернувся зі Швейцарії у Францію. У цей період його особливо турбували події, які відбувалися в СРСР. Стривожений повідомленнями про посилення репресій, Ролан висловив свою стурбованість у приватних листах до радянських вельмож, проте не одержав від них ні відповіді, ні пояснення. Підсумком роздумів Ролана про долю й халепи революцій стала драма «Робеспьер» («Robespierre», 1939), що завершила цикл «Театр революції». «Робеспьер» - монументальний добуток з багатьма діючими особами, у ньому панує атмосфера революційного порушення, людський гамір. У центрі драми - проблеми революційної етики, насамперед питання про доцільність терору. Ролан показує, як кривава машина терору знищує й тих, хто його почав.

Початок Другої світової війни застало Ролана у Везеле, на півдні Франції. Письменник негайно виступив із заявою, у якому звернувся до тодішнього прем’єр-міністра Франції е. Даладье, підтвердивши свою «цілковиту й щиру відданість боротьбі демократії проти гітлерівської тиранії».

Останнім твором Ролана постійна книга «Пеги», у якій письменник намалював образ поета й полеміста, що був головного редактора «Двотижневих зошитів», а також його епоху. Письменник умер в 1944 р. від туберкульозу, встигши побачити свою країну вільної.

Ролан - один з найбільших французьких письменників-реалістів XX ст., творчість якого справило важливий вплив на Р. Мартена дю Гара, Ж. Р. Блоку, А. де Сент-Екзюпері, Л. Арагону, С. Цвейга, А. Моруа, А. Барбюса, Г. Гессе, Я. Ивашкевича. Він разом з А. Франсом, Г. Веллсом, М. Прустом, А. Жидом, Т. Манном стояв біля джерел інтелектуального роману XX ст. Ролан вніс у західноєвропейську літературу потужний героїчний внесок, непохитну віру в можливості людини. А його головна заслуга, по думці французького дослідника Ж. Альбертини, полягала в тім, що він «зумів бути інтелектуалом, художником нового типу», що відмовився від традиційної університетської кар’єри й віддав всі свої сили боротьбі за людину, за її достоїнство й волю духу