Зберігши ідейну спрямованість попереднього зводу, Нестір прагне всім ходом історичного оповідання переконати російських князів покінчити із братовбивчими війнами й на перший план висуває ідею князівського братолюбства. Під пером Нестора літопис здобуває державний офіційний характер. Святополк Изяславич, поставлений Нестором у центр оповідання про події 1093 - 1111 р., не мав великої популярності в суспільстві того часу. Після його смерті великим київським князем став в 1113 р. Володимир Мономах - “добрий страждалець за російську землю”. Розуміючи політичне і юридичне значення літопису, він передав її ведення у Видубицький монастир, ігумен якого Сильвестр із доручення великого князя в 1116 р. становить другу редакцію “Повести тимчасового років”. У ній на перший план висунута фігура Мономаха, підкреслюються його заслуги в боротьбі з половцями й у встановленні миру між князями

В 1118 р. у тім же Видубицькому монастирі невідомим автором була створена третя редакція “Повести тимчасового років”. У цю редакцію включене “Повчання” Володимира Мономаха, виклад доведений до 1117 р. Гіпотеза Б. А. Рибакова Іншу концепцію розвитку початкового етапу російського літописання розвиває Б. А. Рибаков. Аналізуючи текст початкового російського літопису, дослідник припускає, що погодні короткі записи стали вестися в Києві з появою християнського духівництва (з 867 р.) при князюванні Аскольда. Наприкінці Х сторіччя, в 996 - 997 р., був створений “Перший Київський літописний звід”, що обоится різнорідний матеріал коротких погодних записів, усних сказань.Безсумнівно, однак, те, що “Повість минулих літ” - результат великий сводческой редакторської роботи, що узагальнив працю декількох поколінь літописців. Основні ідеї початкового літопису

Уже в самій назві - “Рє повести времяньних років, откуду їсти пішла Руская земля, хто в Києві нача первее княжити, і откуду Руская земля стала їсти” - утримується вказівка на ідейно-тематичний зміст літопису. Російська земля, її історичні долі, починаючи з моменту виникнення й кінчаючи першим десятиліттям ХII в., коштують у центрі уваги літопису. Висока патріотична ідея могутності Російської землі, її політичної самостійності, релігійної незалежності від Візантії постійно керує літописцем, коли він вносить у свою працю “преданья старовини глибокої” і справді історичні події недавнього минулого. Літописні сказання надзвичайно злободенні, публицистични, виконані різкого осуду князівських усобиц і звад, що послабляють могутність Російської землі, заклику дотримувати Російську землю, не посоромити землі Росіянці в боротьбі із зовнішніми ворогами, у першу чергу, зі степовими кочівниками - печенігами, а потім - половцями. Тема батьківщини є визначальної, провідної в літописі. Інтереси батьківщини диктують літописцеві ту або іншу оцінку вчинків князя, є мірилом його слави й величі. Живе почуття Російської землі, батьківщини й народу повідомляє російського літописця ту небувалу широту політичного обрію, що не властива західноєвропейським історичним хронікам

Вдумаємося в заголовок, даний початковій росіянці літопису, “Повести времяньних років”. Адже слово “повести” означає тут оповідання, тобто те, що повідано про минуле Росіянці землі з метою встановити “откуду їсти пішла Руская земля, хто в Києві нача первее княжити…”. Якщо робота зі складання літопису почалася в 30 - 40-е роки ХI в., те її творці виступили не тільки як істориків-дослідників, але і як перших істориків-письменників. Їм, насамперед, потрібно було добути матеріал про минулі роки,відібрати його, літературно обробити й систематизувати - “покласти по ряду”.

Їм, насамперед, потрібно було добути матеріал про минулі роки, відібрати його, літературно обробити й систематизувати - “покласти по ряду”. Таким матеріалом, видимо, були усні історичні перекази, легенди, епічні героїчні пісні, потім - письмові джерела: грецькі, болгарські хроніки, агиографическая література. З письмових джерел літописці запозичать історичну християнсько-схоластичну концепцію, зв’язуючи історію Російської землі із загальним ходом розвитку “світової” історії. “Повість минулих літ” відкривається біблійною легендою про поділ землі після потопу між синами Ниючи - Симом, Хамом і Яфетом. Слов’яни є нащадками Яфета, тобто вони, як і греки, належать до єдиної сім’ї європейських народів

Літописців цікавлять долі слов’янських народів у давній давнині (V - VI вв.), розселення східних слов’янських племен у басейні Дніпра і його припливів, Волхова й озера Ільменю, Володимиро-Суздальського межиріччя, Південного Бугу й Дністра; вдачі й звичаї цих племен, з яких по розвитку культури виділяється плем’я галявин. Літописці шукають пояснення походження назв, як окремих племен, так і міст, звертаючись до усної легенди. Вони співвідносять події, що происшли в Російській землі, з подіями грецькими й болгарськими

Ними усвідомлюється велика культурна місія перших слов’янських “учителів” і “філософів” Кирила й Методія, і в літопис заносяться відомості про діяльність цих великих братів, пов’язаної з винаходом абетки “словенської”. Нарешті, їм вдається “установити” першу дату - 6636 р. (852 р.) - згадування в “летописаньи гречьстемь” “Руской землі”. Ця дата дає можливість покласти “числа по ряду”, тобто приступитися до послідовного хронологічного викладу, точніше, розташуванню матеріалу “по літам” - по роках. А коли вони не можуть прикріпити до тої або іншої дати ніякої події, то обмежуються простою фіксацією самої дати (наприклад: “влето 6368″, “у літо 6369″).А коли вони не можуть прикріпити до тої або іншої дати ніякої події, то обмежуються простою фіксацією самої дати (наприклад: “у літо 6368″, “у літо 6369″). Хронологічний принцип давав широкі можливості вільного звертання з матеріалом, дозволяв вносити в літопис нові сказання й повести, виключати старі, якщо вони не відповідали політичним інтересам часу й автора, доповнювати літопис записами про події останнього років, сучасником яких був її укладач

У результаті застосування погодного хронологічного принципу викладу матеріалу поступово складалося подання про історію, як про безперервний послідовний ланцюг подій. Хронологічний зв’язок підкріплювався генеалогічним, родовим зв’язком, наступністю правителів Російської землі, починаючи від Рюрика, і кінчаючи (в “Повісті минулих літ”) Володимиром Мономахом. У той же час цей принцип надавав літопису фрагментарність, на що звернув увагу И. П. Еремин. Жанри, що ввійшли до складу літописи Хронологічний принцип викладу дозволяв літописцям включати в літопис різнорідний за своїм характером і жанровими особливостями матеріал

Найпростішою оповідальною одиницею літопису є лаконічний погодний запис, що обмежується лише констатацією факту. Однак саме внесення в літопис тої або іншої інформації свідчить про її значущість із погляду середньовічного письменника. Наприклад: “У літо 6377 (869). Хрещена бисть вся земля Больгарьская…”; “У літо 6419 (911). Явися зірка велика на заході копейним образом…”; “У літо 6481 (973). Нача княжити Ярополк” і т.п. Обертає на себе увага структура цих записів: на перше місце, як правило, ставиться дієслово, що підкреслює значимість дії. У літописі представлений також тип розгорнутого запису, що фіксує не тільки “діяння” князя, але і їхні результати. Наприклад: “У літо 6391. Поча Олег воевати деревляни, і примучив а, имаше на них данина по черне куні” і т.п. І короткий погодний запис, і більше розгорнута - документальні. У них немає ніяких украшающих мовлення тропов.їх немає ніяких тропів, що прикрашають мовлення

Вона проста, ясна й лаконічна, що надає їй особливу значимість, виразність і навіть величавість. У центрі уваги літописця - подія - “што ся здея в лета си”. Тематично ці події можуть бути класифіковані, у такий спосіб. Повідомлення про військові походи князів займають більше половини літопису. За ними ідуть звістки про смерть князів. Рідше, фіксується народження дітей, їхній вступ у шлюб. Потім, інформації про будівельну діяльність князів. Нарешті, повідомлення про церковні справи, що займають досить скромне місце. Літописець користується середньовічною системою літочислення від “створення миру”. Для перекладу цієї системи в сучасну необхідно з дати літопису відняти 5508.

Pages: 1 2