ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Мистецтво, література є вірними супутниками історії, відображаючи, як у дзеркалі, події, героїв, моральні цінності й суспільні пріоритети кожної історичної доби. У своєму розвитку література пройшла великий шлях становлення, який можна поділити, відповідно до особливостей кожного етапу, на такі періоди:

1. Давня література (XI - перша половина XVIII ст.)

2. Нова українська література (друга половина XVIII - початок XIX ст.)

3. Література другої половини XIX - початку XX ст.

4. Література XX - початку XXI ст.

Звичайно, межі кожного періоду є досить умовними, до того ж у кожному періоді можна окремо виділити свої структурні частини, наприклад літературу Шевченкової доби чи період 70-90 років XIX століття. Проте освіченій людині варто орієнтуватися хоча б у загальних поняттях періодизації розвитку української літератури.

Наведена періодизація характеризує розвиток писемної форми літератури. Проте довгий час моральні, естетичні, духовні багатства українського народу зберігалися в усній формі - у фольклорі.

ФОЛЬКЛОР

Протягом тисячоліть розвитку ранньої людської цивілізації художньо-естетичні потреби людини, які виникли в процесі її трудової діяльності, задовольнялися засобами народного мистецтва в усіх (часто синкретичних) його різновидах і жанрах: словесному, образотворчому, музичному, хореографічному тощо.

Синкретизм (від грецького «з ‘єднаний») - означає нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвиненого стану будь-якого явища. У первісному мистецтві синкретизм являє злитість різних видів мистецтва, коли танці, музика, співи, поезія не відокремлені.

Фольклор - це усна творчість народу. Термін «фольклор» (з англійської - «народна мудрість») уперше вжитий у 1846 році англійським ученим Вільямом Томсоном.

Основні особливості фольклору:

1. Фольклор - явище колективне, при цьому не принижується роль талановитих особистостей (Маруся Чурай, Семен Климовський).

2. Фольклор - явище національне, у ньому відображено духовне обличчя народу, його національний характер, працю, побут, світогляд.

3. Фольклорні твори анонімні.

4. Форма побутування фольклору - усна.

5. Фольклорні твори зазвичай варіативні.

6. Результатом колективного збереження фольклору є традиційність виконання.

7. Фольклор передає прагнення, мрії та погляди широких народних мас.

8. У фольклорі негативно зображуються вороги народу, оспівуються найкращі людські риси.

9. Фольклорні твори складаються на основі народної мови, яка має свої діалектні особливості,

Наголоси, інтонацію, систему символів тощо.

Основними жанрами фольклору є думи, балади, пісні: обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові, коломийки, історичні; казки, легенди, перекази, прислів’я, приказки, загадки.

Обрядові пісні

Обрядові пісні - один із найдавніших видів фольклору, зміст і форму яких визначила трудова діяльність людини. Розрізнюють обрядову поезію календарну та родинно-побутову. Календарна обрядова поезія пов’язана з порами року й сільськогосподарським календарем. Календарні обрядові пісні: колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові. Родинно-побутові обрядові пісні: весільні, голосіння.

Основні особливості обрядових пісень: закличність, оспівування природи, звеличування праці, радісний, піднесений настрій.

Колядки й щедрівки - твори архаїчні (язичницькі), час їх виникнення не з’ясований. Між цими творами щодо змісту немає принципової різниці. Але ці пісні за часом виконання ніколи не змішувалися: колядки співалися з 24 грудня по 1 січня, колядували переважно хлопці; щедрівки співалися під Новий рік, щедрували переважно дівчата й діти. У цих піснях висловлювалися побажання щастя, здоров’я, багатого врожаю в наступному році. Колядки та щедрівки виконувалися хором.

Веснянки - пісні, що супроводжували обряд зустрічі весни. Основний мотив - побажання доброго врожаю. їх співали переважно дівчата, ведучи хороводи, танки.

Русальні пісні виконувалися під час русалій (кінець травня - початок червня), коли починало колоситися жито. У цих піснях поєднуються хліборобська та любовна магія (ворожіння).

Купальські пісні виконувались у день літнього сонцестояння - у ніч із 23 на 24 червня за старим стилем (7 липня за новим стилем) - на Івана Купала. Цим пісням також притаманна тематика любовної магії, ворожіння на майбутню долю. Купальські свята супроводжувалися танками, магічними обрядами (стрибання через вогонь, плетіння вінків і пускання їх за водою тощо).

Головний мотив жниварських пісень - звеличення людей праці. Вони поділяються на зажинкові (співаються на початку жнив), жнивні (виконуються під час жнив), обжинкові (співаються по закінченні жнив). Обжинковий обряд нагадує драму.

Українські балади

Балада (із французької - «танцювати») - це ліро-епічні твори на родинно-, рідше соціально-побутову тематику з динамічним сюжетом, що закінчується трагічно, часто з фантастичною розв’язкою, що є своєрідною особливістю цих творів. Першим записом балади вважають пісню про Стефана-воєводу «Дунаю, Дунаю, чом смутен течеш?», яку чеський учений Ян Благослав у середині XVI століття вніс до своєї рукописної граматики.

Тематика балад є досить широкою: туга дівчини за коханим, убитий на війні козак, осміяне кохання довірливої дівчини, чарівництво свекрухи, зрада і помста, нещасливе кохання, шлюб із нелюбом, нещасливе життя одруженої жінки.

Поетична система балад має як спільні з пісенним фольклором риси, так і власні особливості: символічні загальнопісенні образи, постійні епітети, пестливі слова, гіперболізація, тавтологія, нарощування ефекту.

Найбільш відомими є балади «Ой чиє ж то жито», «Про Бондарівну», «Козака несуть», «Туман яром».

Хоча програмою ЗНО не передбачено текстуальне ознайомлення з баладою, проте в ній містяться вимоги щодо обізнаності абітурієнта з її особливостями, тематикою, образами, поетичною системою тощо.

Історичні пісні Історичні пісні - це епічні та ліро-епічні твори, у яких розповідається про справжні події та історичних осіб, розкривається ідейно-емоційне ставлення народу до них. В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов’язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з’явились у XV столітті, у період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум. Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику М. В. Гоголь.

Основні особливості історичних пісень:

• це сюжетні твори, у яких зображені історичні події та історичні особи;

• стислість і динамічність розповіді;

• помітну роль відіграє вигадка, але фантастики майже немає;

• широке використання художніх засобів.

Тематичні групи українських народних історичних пісень:

• про боротьбу з турецько-татарськими нападниками;

• про визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького;

• про стихійні селянські повстання та їх героїв.

Програмою ЗНО передбачено текстуальне вивчення двох історичних пісень: «Зажурилась Україна» і «Чи не той то хміль».

«Зажурилась Україна»

За жанром твір «Зажурилась Україна» є історичною піснею, яка відноситься до найдавнішої тематичної групи - про боротьбу українців із турецько-татарськими загарбниками. Ідеєю твору є показ безчинства ворога, виголошення заклику до опору, до боротьби. Цей твір подає яскраві образи: захисники України змальовані мужніми, рішучими, турки-нападники - як зла ворожа сила. Невелика за обсягом пісня багата на художні засоби: епітети {маленькії діти; шабля гостра, довга; вражий турчин), метафора (зажурилась Україна), синекдоха (як заняли, то й погнали до пана, до хана), пестливі слова (шабелька),фразеологізми (ґринджоли малювати - нічого не робити; дамо тому стиха лиха та вражому турку - покарати когось; з душею розлука - смерть), риторичне звертання (годі тобі, пане-брате, ґринджоли малювати…). Форма пісні - монолог.

Чи не той то хміль

Чи не той то хміль, Іще орду татарськую

Що коло тичин в’ється? За собою веду, -

Ой той то Хмельницький, А все тото, вражі ляхи.

Що з ляхами б’ється. На вашу біду».

Чи не той то хміль, Ой втікали вражі ляхи -

Що по ниві грає? Погубили шуби…

Ой той то Хмельницький, Гей не один лях лежить,

Що ляхів рубає. Вищеривши зуби!

Чи не той то хміль, Становили собі ляхи

Що у пиві кисне? Дубовії хати, -

Ой той то Хмельницький, Ой прийдеться вже ляшенькам