Сестри Доротея й Селия, залишившись без батьків, жили в будинку свого дядька-опікуна містера Брука. Сестри були майже дорівнює гарні собою, однак відрізнялися характерами: Доротея була серйозна й набожна, Селия - мила й у міру легковажна. Частими гостями в будинку містера Брука були двоє джентльменів, що мали явний намір незабаром запропонувати Доротее руку й серце. Один - молодий баронет сер Джеймс Четтем, іншої - учений і, додамо, досить заможний священик містер Кейсобон.

Доротея зупинила вибір на останньому, хоча у свої п’ятдесят років той і походив, як проказували злі мови, на висохлу мумію; дівчині вселяли повага освіченість і глибина розуму преподобного батька, що готувався ощасливити мир багатотомним трактатом, у якому на величезному матеріалі доводила, що все міфології на світі суть перекручування єдиного, даного понад джерело. На прислане містером Кейсобоном формальне речення Доротея в той же день відповістила згодою; через півтора місяці зіграли весілля, і молодята відправилися у весільну подорож у Рим, тому що Кейсобону необхідно було попрацювати з рукописами в бібліотеці Ватикану. Юний сер Джеймс, поунивав небагато, звернув весь свій запал на молодшу сестру, і незабаром та стала зватися миссис Селия Пара^-тим

У Римі Доротею осягло розчарування: те, перед чим вона так схилялася у своєму чоловіку, глибокі пізнання, усе більше здавалися їй омертвілим громіздким вантажем, що не привносить у життя ні піднесеної радості, ні натхнення. Єдиною відрадою стала для неї зустріч із Уиллом Ладиславом, бідним далеким родичем містера Кейсобона, що навестили Рим із другом-художником. УИЛЛ по молодості ще не обрав собі життєвого поприща й жив на гроші, з милості приділяють йому чоловіком Доротеи.

Коли чету Кейсобонов вернулася в Мидлмарч, головною темою розмов у місті була будівля нової лікарні. Гроші на неї давав банкір містер Булстрод, у Мидлмарче людина сторонній, але заимевший уже міцне положення завдяки своїм грошам, а також одруженню, що зв’язало його узами властивості зі споконвічними мидлмарчцами - Винси, Гартами, Фезерстоунами. Завідувати лікарнею повинен був містер Лидгейт, молодий доктор, що приїхав у місто звідкись із півночі; спочатку він був зустрінутий у багнети як колегами, так і потенційними пацієнтами, з підозрою отнесшимися до передових медичних теорій містера Лидгейта, але пройшло небагато часу, і в числі його пацієнтів виявилися найповажаніший обивателі

Так, саме Лидгейта покликали, коли зробилася гарячка з юним Фредом Винси. Цей парубок, син заможних, шановних у Мидлмарче батьків, не виправдував надій сім’ї: батько вклав чималі гроші в його утворення, щоб той смог присвятити себе належному джентльменові професії священика, але Фред не поспішав здавати іспит, усьому на світі віддаючи перевагу полюванню й більярд у приємному суспільстві «марнотратників життя». Подібне времяпрепровождение вимагає грошей, і тому в нього завівся один досить великий борг

Хвороба Фреда не загрожувала нічим серйозним, однак містер Лидгейт справно відвідував хворого, ваблений до його постелі почасти боргом, почасти бажанням побить у суспільстві сестри Фреда, чарівної білявої Розамонди Винси. Розамонда також харчувала симпатію до багатообіцяючого, цілеспрямованого парубка, наділеному приємним виглядом, розумом і, як говорили, деяким капіталом. Одержуючи задоволення в присутності Розамонди, вечорами за вченими заняттями Лидгейт начисто забував про неї й взагалі в найближчі кілька років женитися не збирався. Не те Розамонда. Уже після перших зустрічей вона початку думати про обстановку сімейного будинку й про всім тім, про що ще покладається піклуватися нареченій. Бачачи, що Лидгейт неспроможно перед її чарами, Розамонда легко домоглася свого, і незабаром Лидгейти вже жили в гарному просторому будинку, у точності такому, про якому мріяла, молода

У Розамонди поки все складалося вдало, положення ж, у яке потрапив її брат, ніяк не можна назвати приємним. Про те, щоб просити грошей у батька, не могло бути й мовлення, поручителем же за Фреда по своїй доброті виступив Кэлеб Гарт, батько Мэри, до якої Фред був глибоко небайдужий. Містер Гарт був землеміром і, як людина чесн і безкорисливий, не мав у своєму розпорядженні значні засоби, однак відразу погодився сплатити борг Фреда, чим прирік власну сім’ю на позбавлення. Втім, бідність і позбавлення - не те, що могло серйозно затьмарити життя Гартів

На сплату боргу легковажного юнака пішли навіть заощадження, які робила Мэри Гарт, будучи кимсь начебто економки в багатого родича Гартів і Винси, старого Фезерстоуна. На спадщину богатого дядюшки, властиво, і розраховував Фред, видаючи вексель, тому що був майже впевнений, що саме до нього після кончини Фезерстоуна відійдуть його земельні володіння. Однак всі надії Фреда виявилися марними, як, втім, і надії інших численних родичів, що злетілися до смертного одру старого. Все майно небіжчик відмовив якомусь нікому не відомому Джошуа Риггу, своєму позашлюбному синові, що відразу поспішив продати маєток Булстроду й назавжди зникнути з Мидлмарча.

Роки тим часом не щадили й містера Кейсобона. Він став почувати себе значно гірше, слабшав, страждав серцебиттями. У такім положенні преподобного батька особливо дратувало присутність у них з Доротеей життя Уилла Ладислава, зовсім очевидно закоханого в миссис Кейсобон; зрештою він навіть відмовив Уиллу від будинку

УИЛЛ зовсім уже готовий був виїхати з Мидлмарча, де до того його втримувала лише прихильність до Доротее, як почалася передвиборна кампанія. Це, здавалося б, що не має ні найменшого стосунку до життя нормальних людей обставина зіграла відому роль у виборі поприща не тільки УИЛЛОМ, але й Фредом Винси. Справа в тому, що містер Брук намірився балотуватися в Парламент, і отут з’ясувалося, що в місті й графстві в нього повно недоброзичливців. Щоб гідним образом відповідати на їхні нападки, літній джентльмен придбав одну з мидлмарчских газет і запросив на пост редактора Уилла Ладислава; інших досить утворених людей у місті не знайшло. Основна ж маса нападок зводилася до того, що містер Брук - никудишний поміщик, тому що справа на приналежним йому фермах поставлено з рук геть погано. У намірі позбавити ґрунту обвинувачення недоброзичливців містер Брук запросив Кэлеба Гарту керуючим. Його прикладу пішли й деякі інші землевласники, так що примара бідності відступила від сімейства Гартів, зате справ у його глави стало невпроворот. Містерові Кэлебу був потрібний помічник, і таким він вирішив зробити Фреда, що однаково бовтався без справи

Фред Винси тим часом уже став всерйоз подумувати про прийняття сану, що дало б йому хоч якийсь постійний дохід і можливість поступово розплатитися з Гартами. Зупиняла його, крім власного небажання, реакція Мэри, з гарячністю, взагалі ж їй невластивої, що заявила, що, якщо він піде на таку профанацію, вона припинить із ним усякі відносини. Речення Кэлеба Гарту довелося як не можна до речі, і Фред, з радістю прийнявши його, намагався не вдарити в бруд особою

Містер Кейсобон не зміг перешкодити призначенню Уилла й начебто б упокорився з тим, що парубок залишився в Мидлмарче. Що до здоров’я містера Кейсобона, те воно аж ніяк не покращилося. Під час одного з візитів доктора Лидгейта священик попросив його бути гранично відвертим, і Лидгейт сказав, що з такою хворобою серця він може прожити ще років п’ятнадцять, а може раптово померти й набагато раніше. Після цієї розмови Кейсобон став ще більш замислений і нарешті^-те прийнявся за систематизацію матеріалів, зібраних для книги, покликаної стати підсумком всього його життя. Однак уже на наступний ранок Доротея знайшла чоловіка мертвим на ослоні в саду. Весь свій стан Кейсобон залишив їй, але наприкінці заповіту їм була зроблена приписка, що воно має силу лише в тому випадку, якщо Доротея не вийде заміж за Уилла Ладислава.

Сама по собі образлива, приписка ця вдобавок кидала тінь на бездоганну репутацію миссис Кейсобон. Так чи інакше, про повторний шлюб Доротея й не помишляла, а всі свої сили й доходи направила на добродійну діяльність, зокрема рятуйте! лікарні, де медичною частиною заправляв Лидгейт.

Pages: 1 2