Переказ роману «Боротьба за вогонь» - глава «У печері» | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Переказ роману «Боротьба за вогонь» - глава «У печері»

Це було після напівночі. Як квітка в’юнка, плила уздовж хмари білий місяць; вона котила свої хвилі по ріці, по безмовних скелях, тіні яких падали на озеро. Мамонти пішли. Було тихо. Лише зрідка проповзало якого-небудь плазуна або безшумно пролітала нічна сова

Гав чергував у входу в печеру, - була його черга сторожити. Він дрімав від утоми, його увага пробуджувалася лише при яких-небудь раптових шумах, при нових або заходах, що підсилюються, при поривах вітру. Їм опанувало заціпеніння, що поглинуло всі, крім почуття небезпеки. Пробігла сайга - це змусило його підняти голову й оглянутися: удалині здався чийсь масивний силует, що рухався погойдуючись. Важкі й у той же час гнучкі кінцівки, велика голова, загострена донизу, якесь дивний обрис тулуба, схоже з людиною. Це ведмідь, - Гав знав печерного ведмедя, велетня з опуклим чолом, що мирно жив у своєму барлогу, пасся на своїх пасовищах і харчувався рослинною їжею. Тільки сильний голод міг примусити його до нападу на тварин. Але той, що наближався, не походив на печерного ведмедя. Гав остаточно переконався в цьому, коли побачив його, освітленого місяцем: сплюснена голова сіруватої масті, у ході відчувалася впевненість, жорстокість і хитрість м’ясоїдних тварин: це був сірий ведмідь, суперник великих хижаків. Гав згадав оповідання своїх одноплемінників, що бували в горах. Сірий ведмідь справляється із зубром і буйволом і перетаскує їх з такою ж легкістю, як леопард антилопу. Його пазурі одним ударом можуть розпороти груди й живіт людини; він може задушити кінь і не боїться ні тигра, ні рудого лева. Старий Гун думає, що сірий ведмідь уступає тільки леву-велетневі, мамонтові й носорогові. Однак син Сайги не випробував того раптового страху, що вселяв йому звичайно тигр. Зустрічаючись неодноразово з печерним ведмедем, він уважав всіх ведмедів добродушними й нехитрими. Цей спогад заспокоїв молодого воїна, але незабаром поводження звіра, що наближався, вселило йому підозра. Гав підбіг до вождя. Йому коштувало тільки торкнутися його руки, і висока фігура Нао з’явилася з мороку печери

- Чого хоче Гав? - запитав Нао.

Гав простягнув руку в напрямку до вершини пагорба. Особа вождя виразило здивування

- Сірий ведмідь!

Нао обвів поглядом печеру. Поблизу було кілька валунів, якими можна було загородити в неї вхід. Нао подумав про втечу, але відступ був можливо тільки убік водойми, де ведмідь легко міг їх наздогнати. Залишався єдиний засіб - забратися на дерево. Сірий ведмідь не лазает по деревах, але зате він здатний вартувати під деревом нескінченно довго, так до того ж поблизу не було дерев з товстими гілками

чиПомітив звір Гава, що присів навпочіпки, або він просто вертався у своє лігвище після тривалої подорожі? Але поки Нао міркував про це, ведмідь уже спускався по крутому укосі пагорба. Тут він підняв голову, понюхав вологе повітря й пустився бігти клуса. Воїни подумали було, що він віддаляється від них, але звір зупинився саме в того місця, де скеля була більше доступною. Відступ був відрізаний. У верхів’їв ріки виступ обривався, скеля ставала неприступною; у низов’ях довелося б бігти на очах у ведмедя: він встигне перейти вузьку річку й загородити дорогу втікачам. Залишалося тільки чекати, поки звір піде або нападе на печеру

Нао розбудив Нама, і всі троє прийнялися захаращувати вхід у печеру валунами

Після деякого коливання ведмідь вирішив переплисти ріку. Він не поспішаючи досяг берега й піднявся на виступ скелі. У міру того як він наближався, всі отчетливее вимальовувалася його мускулиста туша; іноді при світлі місяця блискали його зуби. Нам і Гав тремтіли від страху. Любов до життя наповнювала їхнього серця; свідомість своєї слабості утрудняло подих. Нао теж був стривожений. Він знав силу супротивника й розумів, що ведмедеві знадобиться небагато часу, щоб умертвити трьох чоловік; його товста шкіра, кістці, подібні до граніту, минулому майже невразливі для дротика, сокири й рогатини

Незабаром перед входом у печеру виросла стіна з валунів, залишився незакритим лише невеликий отвір у ріст людини. Коли ведмідь підійшов близько, він, ричачи, нахилив голову й здивовано оглянувся. Він давно вже зачув людей і почув шум, вироблений їхньою роботою, але він ніяк не очікував знайти закритим вхід у свій барліг, де він провів стільки років. Він смутно вловив зв’язок між появою перешкоди й тими, хто зайняв його житло. Зачувши захід слабких тварин, якими він розраховував поласувати, він не виявив їм ні найменшої обережності. Він потягувався, освітлений місяцем, розправляв сріблисті груди, погойдував гострою мордою. Потім раптом безпричинно й зловісно заричав. У занепокоєнні встав на задні лабети, - у цій позі він здавався величезною волосатою людиною, тільки з надто короткими ногами й надмірно розвиненим торсом, - і рушив кпещере.

Нам і Гав, що зникли в темряві печери, тримали напоготові сокири; син Леопарда підняла свою палицю: вони чекали, що тварина просуне в отвір передні лабети, і тоді їх можна буде відрубати. Але замість лабетів здалася величезна голова, що заросла зваленою вовною, чоло, слиняві губи, гострі білі зуби. Нам і Гав із силою опустили свої сокири. Нао змахнув палицею, але низька стеля перешкодила завдати удару. Ведмідь заричав і відступив. Він не був навіть поранений, на морді не виступило ні єдиної краплі крові, тільки рух щелеп і спаленілі зіниці говорили про обурення ображеної сили. Однак він не зневажив уроком і негайно ж змінив тактикові. Маючи витончену здатність розпізнавати небезпеки, звір відмінно знав, що іноді краще обійти перешкоду, ніж іти напролом. Він штовхнув стіну, вона здригнулася під його вагою. Ведмідь із подвоєною силою заробив лабетами, плечем, головою, те напираючи на стіну, те вцепляясь у неї своїми пазурами. Відшукавши слабке місце, він наліг на нього всією своєю вагою. Люди не могли дістати його тут своїми короткими руками. Вони не намагалися більше нападати на нього. Нао й Гав підпирали стіну, успішно оберігаючи її від струсів, у той час як Нам через отвір спостерігав за твариною, націлюючись дротиком у його око

Незабаром нападаючий зрозумів, що стіна перестала валандатися. Таке відкриття, що перекидало весь багаторічний досвід тварини, украй здивувало його й довело до відчаю. Ведмідь зупинився, присів на задні лабети й став обнюхувати стіну, нахиливши голову з недовірливим видом. Нарешті, вирішивши, що він помилився, ведмідь знову прийнявся штурмувати перешкоду лабетами, плечем і всім корпусом. Але перешкода не піддавалася. Ведмідь розлютувався й забув усяку обережність. Його залучало до себе отвір, що залишився вільним, воно здавалося єдиним зручним проходом у печеру, і, збожеволівши від гніву, ведмідь кинувся в нього. Кинутий дротик потрапив йому в саме віко, але це не призупинило нападу, що стало непереборним. Лють клекотала в цій масі тіла, кров вирувала в ній потоками - тварина подвоїла зусилля. Стіна звалилася

Нао й Гав відскочили в глиб печери; Нам опинився в обіймах дивовижних лабетів. Він і не думав захищатися; він походив на антилопу, схоплену пантерою, на коня, повалений левом. Опустивши руки, широко розкривши рот, він чекав смерті в приступі якогось заціпеніння. Але Нао, що спочатку розгубився, швидко знайшов той войовничий запал, що породжує героїв. Він відкинув сокиру, уважаючи його марним, і схопив обома руками дубову, сукувату палицю. Помітивши Нао, ведмідь кинув свою слабку, тріпотливу в його лабетах видобуток і рушив на більше небезпечного супротивника. Але не встиг він пустити в діло свої лабети й зуби, уламр заніс над ним палицю. Зброя випередила. Удар довівся по щелепі ведмедя, зачепивши його ніздрі. Від болю звір заревів і осів на задні лабети; другий удар, нанесений Нао, довівся по незламному черепі. Але величезна тварина вже оправилася й кинулася вперед. Уламр ледь встиг сховатися за виступ скелі, ведмідь із розмаху вдарився об камінь. Скориставшись помилкою звіра, Нао вискочив із засідки й з войовничим лементом ударив дрюком по довгому хребті ведмедя, хребет тріснув, звір, що вже ослабшав від забитого місця об скелю, похитнувся й упав. Нао, сп’янений своєю силою, дробив йому лабети, щелепи, у той час як Нам і Гав розпорювали живіт ударами сокир. Коли, нарешті, вся ця маса перестала трепихаться, воїни мовчачи переглянулися. Це була врочиста хвилина. Отже, Нао - самий безстрашний, самий грізний з уламров, тому що нікому - ні Фауму, ні Го, синові Тигру, ні навіть одному з тих легендарних воїнів, про які розповідав Гун Сухої Кістки, - не вдавалося ще вбити сірого ведмедя ударом палиці. Цей подвиг запам’ятався назавжди в мозку молодих воїнів: він окрилить їхньої надії, вони передадуть його потомству, якщо тільки Нам, Гав і Нао не загинуть у боротьбі за вогонь

Збережи - » Переказ роману «Боротьба за вогонь» - глава «У печері» . З'явився готовий твір.

Переказ роману «Боротьба за вогонь» - глава «У печері»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.