Короткий зміст четвертої руні. Головний герой - старий, вірний Вяйнямейнен (Вяйне), «віковічний песнопевец», зустрічає в лісі сестру свого суперника по співі Еукахайнена - юну Айно. Він просить її стать його дружиною. Айно в сльозах біжить додому й розповідає про цьому своїй матері. Мати забороняє їй засмучуватися, велить радуватися й ошатно одягтися. Дівчина продовжує плакати й говорить, що не хоче йти заміж за старого. Засмучена, вона йде в ліс. Заблудившись і потрапивши на безлюдний берег моря, вона хоче викуплятися в море й тоне. Мати дні й ночі оплакує свою дочку, що потонула

Рунь п’ята

Звістка про загибель нареченої доходить до Вяйнямейнена. Виплакавши кілька днів про красуню Айно, що потонула «у хвилях вод широкошумних», він з важким серцем відправляється на берег моря й звертається до «сплячий Унтамо» (божества сну) із проханням сказати, де ховаються морські діви Велламо. Унтамо відповідає йому, що Велламо живуть «на мрячному остро-вочке, у темряві морів глибоких».

Вийшов тоді Вяйне на човнову пристань, взяв вудки, оглянув лісочки й поплив до тому «мрячному островочку». Причаливши до берега, він закинув вудку у воду й став чекати. На ранковій зорі він виловив дивну сьомгу: «Дивна рибка! Ніколи таких не бачив!»- дивується старий Вяйне. Знявши з пояса срібний ніж, він приготувався вже розрізати її, щоб з’їсти на сніданок, відокремивши собі й на обід, і на вечерю, як раптом рибка вислизнула з його рук і кинулася в море, перетворившись у морську діву Велламо.

Відпливши від тури Вяйне й піднявши із хвиль голівку, вона заговорила:

• «Ой ти, старий Вяйнямейнен! Не потім я вийшла в море, Щоб мене, як сьомгу, різав, Щоб розпластував, як рибку, З мене готовив сніданок… Для того я вийшла в море, Щоб курочкою спокійної На руках твоїх сідати, Бути все життя твоєї женою, Щоб тобі постіль готовити, На постіль збивати подушку, Забирати твоє житло, Підмітати підлоги в покоях; Щоб дрова носити в хатинку, Роздмухувати велике полум’я, Пекти тобі більші хліби Так медяні коржі, Підносити й кружку пива, Пригощати тебе, чим хочеш. Я зовсім не сьомга моря И не окунь вод глибоких: Я дівиця молода, Еукахайнена сестриця; Ти мене шукав так довго И бажав у теченье життя

Мовив смутний Вяйне, що упустив рибку, що була його нареченою, що потонула, Айно: «Еукахайнена сестра ти? ПРО, повернися до мене скоріше». Потяг він мережі й через рифи, і по спокійній воді, але «з риб, що живуть у море, не піймав він милої рибки». Згадав Вяйне свою померлу матір і пошкодував про те, що комусь тепер його утішити в горі, підтримати у важку хвилину, «щоб суму не піддався». Мати Вяйне пробудилася в могилі, «з води у відповідь сказав»: син не повинен засмучуватися, нехай він відправляється в країну Півночі Похъе-лі, де чимало красунь получше Айно, і візьме в дружин одну з них