Куркулион - значить «Хлібний хробак». Це прізвисько одноокого нахлібник^-приживала, хитрун і ненажери, що веде інтригу в цій комедії. Його годувальник і заступник - палкий закоханий юнак; дівчина, що цей юнак любить, належить злому звідникові, і її потрібно якомога швидше викупити. Грошей ні, і добути їхній закоханий не вміє; вся надія на спритного Куркулиона. Юнак послав його в інше місто - просити в борг у свого друга, а сам тайкома пробирається до своїй люб’язного. Звідник хворий, юнака зустрічає п’яничка воротарка, за глечик вина готова на що завгодно.

Баба співає славу провину: «Ах, вино! ах, вино! кращий дарунок для мене!..» Юнак співає серенаду дверним петлям, які зараз розгорнуть двері й випустять до нього кохану: «Агов, гаки! вам, гаки, шлю привіт всією душею!..» Старий раб дивиться, як цілуються закохані, і гарчить: «Добре любити розумно, а безумно - ні до чого». Усі чекають повернення Куркулиона - привезе він чи гроші ні?

Куркулион легкий на спомині - він уже біжить по сцені: «Агов, знайомі, незнайомі, ладь із дороги, ладь зі шляхи! / Повинен вислужити я службу! Хто попався, бережися, / Щоб не збив його я грудьми, головою або ногою! / Будь царем, будь владарем, будь хоч із поліції, / Будь начальник, будь жалібник, будь раб, що ледарює, - / Усі злетять із моєї дороги головою на вулицю!..»

Його вистачають, утримують, пригощають, розпитують. Виявляється, весь шум - попусту: грошей ні, а є надія на хитрість. У сусіднім місті Куркулион випадково зустрів хвалькуватого воїна, що, виявляється, теж примітив ту ж дівчину й уже зговорився зі звідником про її покупку. Гроші для цього лежать на збереженні в меняли, що видасть їх тому, хто пред’явить йому як умовний знак кільце з печаткою воїна. Куркулион уплутав до воїна в компанію, вони отужинали, випили, стали грати в кості, одному випало менше, іншому більше, Куркулион порахував себе у виграші, стягнув у п’яного воїна кільце з пальця й був такий. От воно - за таку послугу гріх не нагодувати його до відвала!

Починається робота. Щільно поївши, Куркулион є до меняле з листом, запечатаним тієї самою печаткою: боєць, мечем слона, що розсікає. У листі написано: я, мол, воїн таке-те, доручаю меняле таке-те виплатити звідникові скільк-те й скільки^-те, а подавцеві цього листа передати викуплену дівчину. «А ти-то хто такий?» - «Я його слуга». - «А що ж він сам не з’явився?» - «Справою зайнятий: ставить пам’ятник своїм подвигам - як він розгромив Персію й Сирію, Обжорию й Опиванию, Аивию й Винокурию: полмира за три тижні». - «Ну, коли так, то вірю, що ти від нього: іншої такої дурниці не придумає». І, припинивши допит, міняла виплачує гроші звідникові, а той іде з Куркулионом за сцену - кдевушке.

Несподівана пауза: на порожню сцену виходить хораг, хазяїн акторської трупи, і розмовляє із глядачами. Це все, що залишилося від хору, що колись займав так багато місця в комедіях. Хораг дражнить публіку: «Хочете, розповім вам, де кого знайти на форумі? У такий^-те храму - брехунів, у такий^-те - марнотратів, у колодязя - нахаб, у каналу - чепурунів, у судилища - крючкотворов, а заодно й шльондр…» Тим часом звідник вручає дівчину Куркулиону, і той, задоволений, веде неї до свого хазяїна, смакуючи ситний обід внаграду.

Раптом з’являється хвалькуватий воїн - він проспався, кинувся свого персня, поспішає до меняле - грошей уже ні, поспішає до звідника - дівчини вже немає. «Де знайти Куркулиона, черв’яка негідного?» / «Так шукай у зерні пшеничному, там знайдеш хоч тисячу!» / «Де він? де він? допоможіть, дорогі глядачі! / Хто знайти його допоможе - дам винагорода!..»

А перстень його - боєць, мечем слона, що розсікає, - у Куркулиона, а дівчина дивиться й дивується: точно такий же перстень був у її батька! Уривається воїн, кидається до юнака: «Віддай мені мою рабиню!» - «Вона вільна, - заявляє юнак, - якщо хочеш - підемо в суд, тільки спершу скажи: це твій перстень?» - «Мій». - «А звідки він у тебе?» - «Від батька». - «А як кликали батька? а мати? а годувальницю?» - «Так-те». - «Братик милий! - кричить дівчина, кидаючись воїнові на шию. Хіба не було в тебе сестрички, що у дитинстві втратилася?» Відбувається радісне узнание: яке щастя, що боги не допустили шлюбу брата із сестрою! Весілля юнака й дівчини вирішені; тепер потрібно розправитися зі звідником - як він смів торгувати вільною дівчиною? Той переляканий, дівчині навіть шкода старого: «Пошкодуйте його, він не кривдив мене, я як увійшла, так і вийшла честною!» «Добре, - говорить воїн, - нехай поверне гроші, а я, так і бути, ні в суд його не потягну, ні з катапульти їм стріляти не стану». Звідник платить, на викуп готовлять бенкет, і Куркулион потирає черево, очікуючи заслуженого частування

М. Л. і В. М. Гаспарови