У деякому царстві, у деякій державі жили-минулого старий і баба, і було в них три сини. Молодшого кликали Иванушка. Жили вони - не лінувалися, з ранку до ночі трудилися: ріллю орали так хліб засівали

Рознеслася раптом у тім царстві-державі дурна звістка: збирається чудо-юдо погане на їхню землю напасти, всіх людей винищити, всі міста-села вогнем спалить. Затужили старий з бабою, загорювали. А старші сини утішають їх:

- Не горюйте, панотець і матінка! Підемо ми на чудо-юдо, будемо з ним битися на смерть! А щоб вам одним не тужити, нехай з вами Иванушка залишиться: він ще дуже молодий, щоб на бій іти

- Ні, - говорить Иванушка, - не хочу я будинку залишатися так вас чекати, піду і я із чудом-юдом битися!

Не стали старий з бабою його втримувати так відговорювати. Спорядили вони всіх трьох синів у путьдорогу. Взяли брати мечі булатні, взяли торбинки із хлібом-зіллю, сіли на добрих коней і поїхали

Їхали вони, їхали й приїхали в якесь село. Дивляться - навкруги ні однієї живої душі немає. Всі повижжено, поламано. Коштує одна маленька хатинка. Увійшли брати в хатинку. Лежить на грубці баба так охається

- Здраствуй, бабуся! - говорять брати

- Здрастуйте, молодці! Куди шлях тримаєте?

- Їдемо ми, бабуся, на ріку Смородину, на калиновий міст. Хочемо із чудом-юдом поборотися, на свою землю не допустити

- Ох, молодці, за добру справу узялися! Адже він, лиходій, усіх розорив, розграбував! І до нас добрався. Тільки я одна тут уцелела… Переночували брати в баби, поутру рано встали й відправилися знову впуть-дорогу.

Під’їжджають до самої ріки Смородині, до калинового мосту. По всьому березі лежать мечі так луки поламані, лежать кості людські

Знайшли брати порожню хатинку й вирішили зупинитися вней.

- Ну, братики, - говорить Іван, - заїхали ми в чужедальнюю сторону, треба нам до всього прислухатися так придивлятися. Давайте по черзі в дозор ходити, щоб чудо-юдо через калиновий міст не пропустити

У першу ніч відправився в дозор старший брат. Пройшов він по березі, подивився за ріку Смородину - все тихо, нікого не видать, нічого не чути. Ліг старший брат під ракитов кущ і заснув міцно, захріп голосно.

А Іван лежить у хатинці - не спиться йому, не дрімається. Як пішло час за північ, взяв він свій меч булатний і відправився до ріки Смородині

Дивиться - під кущем старший брат спить, щосили хропе. Не став Іван його будити. Сховався під калиновий міст, коштує, переїзд сторожить. Раптом на ріці води схвилювалися, на дубах орли закричали - під’їжджає чудо-юдо про шість голів. Виїхав він на середину калинового мосту - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, за чорний пес наїжився

Говорить чудо-юдо шестиголовое:

- Що ти, мій кінь, спіткнувся? Отчого ти чорний ворон, стрепенувся? Чому ти, чорний пес наїжився? Або ви чуєте, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо й народився, так на бій не згодився! Я його на одну руку посаджу, іншої прихлопну!

Вийшов отут Іван - селянський син з-під мосту й говорить:

- Не похваляйся, чудо-юдо погане! Не підстрелив ясного сокола - рано пір’я щипати! Не довідався доброго молодця - нема чого осоромлювати його! Давай-Ка краще сили пробувати: хто здолає, той і похвалиться. От зійшлися вони, порівняли, так так ударилися, що навкруги земля загуділа

Чуду-Юду не пощастив: Іван - селянський син з одного змаху сшиб йому три голови

- Стій, Іван - селянський син! - кричить чудоюдо. - Дай мені передохнути!

- Що за відпочинок! У тебе, чудо-юдо, три голови, а в мене одна. От як буде в тебе одна голова, тоді й відпочивати станемо

Снову вони зійшлися, знову вдарилися. Іван - селянський син відрубав чуду-юду й останні три голови. Після того розсік тулуб на дрібні частини й покидав у ріку Смородину, а шість голів під калиновий міст склав. Сам у хатинку повернувся й спати влігся

Поутру приходить старший брат. Запитує його Іван:

- Ну що, чи не видал чого?

- Ні, братики, повз мене й муха не пролітала!

Іван йому ні слівця на це не сказав. На іншу ніч відправився в дозор середній брат. Походив він, походив, подивився по сторонах і заспокоївся. Забрався в кущі й заснув

Іван і на нього не понадіявся. Як пішло час за північ, він негайно спорядився, взяв свій гострий меч і пішов до ріки Смородині. Сховався під калиновий міст і став вартувати

Раптом на ріці води схвилювалися, на дубах орли розкричалися - під’їжджає чудо-юдо девятиголовое. Тільки на калиновий міст в’їхав - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, за чорний пес наїжився… Чудо-Юдо коня батогом з боків, ворона - по пір’ях, пса - по вухах!

- Що ти, мій кінь, спіткнувся? Отчого ти, чорний ворон, стрепенувся? Чому ти, чорний пес, наїжився? Або чуєте ви, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо й народився, так на бій не згодився: я його одним пальцем уб’ю!

Вискочив Іван - селянський син з-під калинового мосту:

- Перегоди, чудо-юдо, не похваляйся, колись за справу приймися! Ще подивимося, чия візьме!

Як змахнув Іван своїм булатним мечем раздругой, так і зніс у чуда-юда шість голів. А чудо-юдо вдарив - по коліна Івана в сиру землю ввігнав. Іван - селянський син захопив жменю піску й кинув своєму ворогові прямо в глазищи. Поки чудо-юдо глазищи протирав так прочищав, Іван зрубав йому й іншого голови. Потім розсік тулуб на дрібні частини, покидав у ріку Смородину, а дев’ять голів під калиновий міст склав. Сам у хатинку повернувся. Ліг і заснув, начебто нічого не трапилося

Ранком приходить середній брат

- Ну що, - запитує Іван, - чи не видал ти за ніч чого?

- Ні, біля мене жодна муха не пролітала, жоден комар не пищав

- Ну, коли так, пойдемте із мною, братики дорогі, я вам і комара й муху покаджу

Привів Іван братів під калиновий міст, показав їм чудо-юдови голови

- От, - говорить, - які тут по ночах мухи так комарі літають. А вам, братики, не воювати, а будинку на грубці лежати!

Засоромилися брати

- Сон, - говорять, - повалив…

На третю ніч зібрався йти в дозор сам Іван

- Я, - говорить, - на страшний бій іду! А ви, братики, всю ніч не спите, прислухайтеся: як почуєте мій посвист - випустите мого коня й самі до мене на допомогу поспішаєте

Прийшов Іван - селянський син до ріки Смородині, коштує під калиновим мостом, чекає. Тільки пішло час за північ, сира земля заколивалася, води в ріці схвилювалися, буйні вітри завили, на дубах орли закричали. Виїжджає чудо-юдо двенадцатиголовое. Всі дванадцять голів свистять, всі дванадцять вогнем-полум’ям пишут. Кінь у чуда-юда про дванадцять крилах, вовна в коня мідна, хвіст і грива залізні. Тільки в’їхало чудо-юдо на калиновий міст - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, чорний пес за наїжився. Чудоюдо коня батогом з боків, ворона - по пір’ях, пса - по вухах!

- Що ти, мій кінь, спіткнувся? Отчого, чорний ворон, стрепенувся? Чому, чорний пес, наїжився? Або чуєте, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо й народився, так на бій не згодився: тільки дуну - і пороху його не залишиться! Вийшов отут з-під калинового мосту Іван - селянський син:

- Перегоди, чудо-юдо, похвалятися, як би тобі не осоромитися!

- А, так це ти, Іван - селянський син? Навіщо прийшов сюди?

- На тебе, вража сила, подивитися, твоєї хоробрості испробовать!

- Куди тобі мою хоробрість пробувати! Ти муха переді мною!

Відповідає Іван - селянський син чуду-юду:

- Прийшов я не казки тобі розповідати й не твої слухати. Прийшов я на смерть битися, від тебе, проклятого, добрих людей позбавити!

Розмахнувся отут Іван своїм гострим мечем і зрубав чуду-юду три голови. Чудо-Юдо підхопив цього голови, чиркнув по них своїм вогненним пальцем, до ший приклав, і негайно всього голови приросли, начебто й із плечей не падали

Погано довелося Іванові: чудо-юдо свистом його оглушає, вогнем його палить-палить, іскрами його обсипає, по коліна в сиру землю його вганяє… А сам посміюється:

- чи Не хочеш ти відпочити, И ван - селянський син

- Що за відпочинок? Нашим-нашій-по^-нашому - бий, рубай, себе не бережи! - говорить Іван

Свиснув він, кинув свою праву рукавицю в хатинку, де брати його чекали. Рукавиця всі стекла у вікнах повибивала, а брати сплять, нічого не чують

Зібрався Іван із силами, розмахнувся ще раз, сильніше колишнього, і зрубав чуду-юду шість голів. Чудо-Юдо підхопив свого голови, чиркнув вогненним пальцем, до ший приклав - і знову всього голови на місцях. Кинувся він отут на Івана, забив його по пояс у сиру землю

Бачить Іван - справа погано. Зняв ліву рукавицю, запустив у хатинку. Рукавиця дах пробила, а братися всі сплять, нічого не чують

Pages: 1 2

Збережи - » Переказ із епосу - Іван - селянський син і чудо-юдо . З'явився готовий твір.