Ще до самого огляду в таборі росіян панує метушня: ніхто не знає, у якій формі головнокомандуючий хоче бачити солдат. За принципом: «Краще перекланятися, чим недокланятися» - солдатом велять надягти парадну форму. Потім надходить наказ, що Кутузов хоче бачити на солдатах похідну форму. У результаті солдати, замість того щоб відпочивати, всю ніч займаються своїм обмундируванням. Нарешті приїжджає Кутузов. Усі схвильовані: і солдати, і командири: Полковий командир, почервонівши, підбіг до коня, що тремтять руками узявся за стремя, перекинув тіло, оправився, вийняв шпагу й із щасливою, рішучою особою…приготувався крикнути».

Полковий командир “виконував свої обов’язки підлеглого ще з більшою насолодою, чим обов’язку начальника». Завдяки його старанням у полицю було всі добре, крім взуття, що поставляло австрійський уряд. Саме так цей жалюгідний стан взуття російських солдатів і хоче показати Кутузов австрійському генералові, що теж приймає огляд нарівні Скутузовим.

Головна особа цього епізоду - Кутузов. Уже в цій невеликій сцені автор показує відношення Кутузова до солдатів і бойових офіцерів: «Кутузов пройшов по рядах, зрідка зупиняючись і говорячи по нескольку ласкавих слів офіцерам, яких він знав по турецькій війні, а іноді й солдатам. Поглядаючи на взуття, воно кілька разів смутно погойдувало головою й указував на неї австрійському генералові». Проходячи мимо будуючи, головнокомандуючий зауважує капітана Тимохіна, якого пам’ятає ще по турецькій кампанії, і хвалить його за хоробрість: «…У хвилину звертання до нього головнокомандуючого капітан витягнувся так, що, здавалося, подивися на нього головнокомандуючий ще трохи часу, капітан не витримав би; і тому Кутузов, видимо, зрозумівши його положення й бажаючи, навпроти, усякого добра капітанові поспішно відвернувся». Солдати, почуваючи відношення до них Кутузова, теж платять йому любов’ю й повагою. Вони раді воювати з таким головнокомандуючим, що розуміє всі їхні потреби й сподівання

по не всі розділяють це почуття Толстої протиставляє відношення до Кутузова Простих солдатів і офіцерів звиті: свитские офіцери розмовляють один з одним під час огляду, один з гусарських офіцерів, Жерков, передражнює полкового командира, що зовсім цього не заслужив. Розжалуваний Долохов підходить до Кутузову, щоб нагадати про себе, говорить, що він загладить свою провину й доведе відданість імператорові й Росії. Кутузов відвернувся й поморщився, начебто хотів виразити цим, що все, що йому сказав Долохов, і все, що він міг сказати йому, він давно, давно знає, що все це прискучило йому й що все це зовсім не те, що потрібно». Кутузов прекрасно може розрізнити мовчазну відданість Тимохіна, якого надалі автор зробить одним з героїв Шенграбенского бою, і прагнення Долоховв за всяку ціну повернути собі офіцерський чин, загублений їм за свої п’яні витівки й бешкетування

Справжню ціну відносинам між свитскими офіцерами можна побачити в розмові Жеркова й Долохова. Жерков колись належав до буйного суспільства, яким керував Долохов, але, зустрівши його, за кордоном розжалуваного, зробив вигляд, що не зауважує, а після того, як Долохов поговорив з Кутузовим, «увійшов у милість», Жерков сам під’їжджає до нього й починає розмова. Ніяких щирих почуттів у них бути не може, іскріння лише бажання піднятися за всяку ціну й в одного, і в іншого

Толстой уперше в сцені огляду під Браунау показує нам солдатський мир, єднання всіх солдатів, які одержали від Кутузова заряд бадьорості, віру в перемогу. Чудово зображує автор піснярів, ложкаря, що, «незважаючи на вагу амуніції, жваве вискочив уперед і пішов задом перед ротою, пошевеливая плечима й загрожуючи комусь ложками». Проїжджаючому Кутузову передається ця радість солдатів, їх зв’язує єдине почуття. Але Толстой не забуває нагадати нам, що ці чудові люди йдуть воювати, віддавати свої життя, Що зараз, у цей момент, вони веселі й щасливі, але незабаром можуть бути покалічені й убиті

Головна ідея Толстого в описі війни 1805 року - це непотрібність насильства, смерті, автор показує єднання людей, у яких повинна бути інша мета, чим знищення собі подібних, і сцена огляду під Браунау підтверджує ця думка

Толстой показує нам життя й смерть людей з народу. Він зображує велику покірність і смиренність простих людей. Вони йдуть на смерть, підкоряючись наказу, і вбивають інших, і гинуть самі під час безглуздої кампанії 1805-1807 років. Будь-яка загибель людей, навіть присвячена звільненню Батьківщини, протиприродна людській природі. Тим більше люди, у владі яких перебувають життя тисяч людей, нелюдські. Для них підлеглі - лише гарматне м’ясо. Саме так ставиться до своїх солдатів Наполеон. Для нього війна асоціюється всього лише із шаховою партією. «Шахи розставлені, гра почнеться завтра»,- вимовляє він напередодні бою

У своєму романі Толстої «любив думку народну». Ця думка найбільше чітко відбита в образі Платона Каратаева, «круглого», «доброї людини» з народу, життя якого природна, гармонічна. Він ні до чого не прагне, радуючись кожній хвилині. Але чому ця покірна, приголосна з усіма обставинами, природне життя повинна була неприродно перерватися? Ослабілого від голоду Платона пристрілює в дороги, у бруді, французький конвоїр. Мимоволі виникає питання: за що? Чому? Чому цей улюблений, ідеальний для Толстого герой так некрасиво, непоэтично, буденно й тому так жахливо йде з життя? Така війна, під час якої всі нормальні, природні людські почуття перекручені, вивернуті навиворіт, і людське життя перестає бути цінністю

Цікаво, що Толстой показує великим планом не тільки Платона Каратаева, але й іншого представника народу, убивство для якого стало нормальною, буденною справою. Це Тихін Щербата, сама потрібна людина в загоні Денисова. Його посилають на самі ризиковані я небезпечні завдання, він убиває ворога, не замислюючись, навіть за чоботи. Тихін пристосувався до жорстокості війни, ставши таким же жорстоким

Життя й смерть дворян трохи відрізняється від життя й смерті простого народу по безлічі причин. Крім можливості життя фізичної, Толстой наділяє їхнім життям духовної. Але лише кращі представники дворянства використають цю можливість жити духовно, мислити, аналізувати власні вчинки. І саме герої що з, шукаючі, виглядають природно, саме їхній Толстой зближає з народом. Такі Наташа, що танцює російський танець у дядюшки, Пьер, що пізнає теперішнє щастя в житті, близької до життя простого народу, коли просто «треба жити, треба любити, треба вірити». У Платонові Каратаеве Пьер приймає всі, але, как. людина мислячий, все-таки не погоджується з його смиренністю, шукає шляхи зміни життя не стільки своєї, скільки життя інших людей, що й повинне його привести (за задумом автора) на Сенатську площу

Духовно жил і князь Андрій. У своїх пошуках, у своєму прагненні «бути цілком гарним» він зробив чимало помилок, але ми прощаємо їх йому, тому що сам він засуджує себе набагато більше, ніж це міг би зробити хтось іншої. За це Толстой любить свого героя, він розкриває перед нами послідовно процес зміни відносини його до життя, простежує «діалектикові душі». Спочатку на поле Аустерлица князь Андрій усвідомлює всю незначність свого прагнення до слави, потім, після смерті дружини, який він хотів присвятити життя, що залишилося, він отчаивается, а після зустрічі з Наташей у Втішному знову усвідомлює необхідність життя для інших. Але життя його як би підходить до логічному завершенню, коли, смертельно поранений, він зрозумів, усвідомив, що сенс життя в божеській любові до всіх людей: до ворога, до Анатоля, до Наташе й до кожної людини. Він як би знову полюбив Наташу іншої, більше чистою любов’ю… Усередині нього як би виникло протиріччя між життям і смертю, і тому, на відміну від свого батька, що вмирав природною смертю, заради продовження життя, що стало більше ласкавим стосовно дочки, з якого завжди був сухий і строгий, князь Андрій озлобився перед смертю, віддалився від всіх, «він був уже не з живими».

Смерть у молодому віці осягла й Элен, але ця смерть не викликає навіть жалю, тому що, як дитя світла, штучному, лицемірному й брехливого, і тому ненависного Толстому, вона була давно вже мертва духовно; протягом усього роману вона жодного разу не виявила жодного людського почуття, залишаючись «мраморно-холодной» як зовні, так і внутрішньо.

Pages: 1 2