Дощ не сіявся, не йшов, не періщив, а цідився з неба такими важкими, тугими і рясними цівками, що між ними не вмістилася б жодна краплина. Починався він десь за невидимим обрієм, вихлюпувався на промоклий зелений луг, покриваючи піною, у прозорих бульбашках і срібних бризках, водою молоду траву та жовті кульбаби.

Через запітніле віконне скло, на яке сіялась мжичка від розбитих об замшілий паркан стрімких потічків, я не чув запахів, тому прочинив набряклі двері і разом з вологим туманом та прохолодними краплями, які вдарили мені а обличчя, відчув, як пахне земля, трава, збитий цвіт яблуневих садів і навіть вода. Виявляється, вона теж може пахнути — мокро і різнобарвно — гірким копитняком, кислим диким щавлем і ментоловою задухою м’яти. Ці кольорові пахощі лоскотали мені ніздрі, паморочили голову, трепетно зболювали серце.

Я стрибнув з порога прямо в дощ, але — о диво! — він відступився від мого подвір’я і тепер блакитним маревом висів над селом, а село дивилося на мене з високих пагорбів вікнами червоних цегляних будиночків і білих хат через доцвітаючі серпанкові сади. Один із них, той, що пінився під найвіддаленіпіим крутим пагорбом, я бачив найчіткіше.

Висока, стара, з почорнілим стовбуром груша вже відцвіла, а яблуні — вони росли нижче і тісніше — ще виблискували рожево-білими пелюстками. Мені було все це видно яскраво та чітко, бо дощ був не тьмяно-сірим, а прозоро-блакитним. Блакитний дощ! І раптом на піщаній стежці, яка збігала з пагорба через сад до принишклої в самому низу, осілої на підбиту дошками призьбу хати, ніби з небес, з’явився Геній. У темних імпортних окулярах, світло-кремовому джинсовому костюмі, з незмінним своїм величезним жовтим портфелем.

А ще мене вразило, що я не чую хлюпаючого шуму зливу. Вона не вщухла, а навколо мертвіла тиша, як у підземеллі:

— Генію, звідки ти? — крикнув я.

— З міста. До тебе в гості.

— А чого ти такий молодий?

— Не молодший від тебе! — зареготав він.

Від того реготу я прокинувся. Підбіг до вікна. У сквері, як учора і місяць тому, лежав сніг. Дерева чорніли на тлі вранішнього холодного неба, поодинокі перехожі поспішала хто куди, і мені вчувалося, як у них під ногами поскрипує утрамбований на тротуарі перемерзлий сніг.

Я увімкнув світло, відчинив поліровані дверцята шафи і боязко заглянув у велике люстро (Ю. Царик; 357 сл.).

Завдання до тексту

1. Визначити стиль і тип мовлення.

2. Скласти складний план до тексту. Орієнтовний план

І. Дощ цідився з неба. II. Запах води. III. Я стрибнув з порога прямо в дощ.

1. Груша відцвіла.

2. З’явився Геній.

3. Словниковий диктант. Записати та пояснити правопис слів.

Перемерзлий, величезний, тьмяно-сірий, рожево-білий, неви

димий, світло-кремовий, призьба, прозоро-блакитний, доцвіта

ючи, незмінний.

4. Встановити послідовність речень.

1. Виявляється, вона теж може пахнути — мокро і різнобарвно — гірким копитняком, кислим диким щавлем і ментоловою задухою м’яти.

2. У темних імпортних окулярах, світло-кремовому джинсовому костюмі, з незмінним своїм величезним жовтим портфелем.

3. Дощ не сіявся, не йшов, не періщив, а цідився з неба такими важкими, тугими і рясними цівками, що між ними не вмістилася б жодна краплина.

4. Я увімкнув світло, відчинив поліровані дверцята шафи і боязко заглянув у велике люстро.

5. Один із них, той, що пінився під найвіддаленішим крутим пагорбом, я бачив найчіткіше.

5. Виписати з тексту художні засоби. Пояснити їх вживання.

6. За складеним планом Переказ - ати текст.

Збережи - » Переказ - БЛАКИТНИЙ ДОЩ . З'явився готовий твір.