З Михайлом Юрійовичем Лермонтовим, з його добутками ми вперше знайомимося в п’ятому класі. Тоді починають вивчення творчості Лермонтова з невеликих віршів, доступних у розумінні для настільки раннього віку. Одним з найперших його віршів, заучених мною напам’ять, був "Вітрило". Я була ще дитиною й не зовсім розуміла зміст цього вірша. Мені просто представлялося "вітрило самотній", що пливе "у тумані моря блакитному". Пізніше, у класі восьмому, я познайомилася з поемою "Мцыри". Цей добуток залишив великий слід у моїй душі. Я не могла намилуватися природою Кавказу, так чудово зображеної Лермонтовим. Та й сам зміст поеми! Поет, як, ніхто іншої, показав нещасне життя юнака-горця в монастирі. Але ж Лермонтов уособив себе в цьому герої! Своє життя! адже життя в Росії при самодержавстві для нього те ж саме, що для Мцыри монастир. Тепер ми знову вивчаємо лірику М. Ю. Лермонтова, але більш докладно й глибоко. Зараз я його добутку розумію вже не так, як у п’ятому класі. Візьмемо той же "Вітрило". Адже раніше я навіть не обертала уваги на два останні рядки: А він, заколотний, просить бури, Начебто в бурах є спокій! Зараз усе змінилося. Ліричний герой Лермонтова не може жити спокійно. А він і є сам поет. Лермонтов не може бути необуреним, бачачи неподобства в країні. Він хоче боротися й призиває всіх до цього у своєму вірші. Зараз розглянемо ще трохи найбільш запомнившихся мені ліричних добутків М. Ю. Лермонтова. По-перше, це "Смерть поета", присвячене А. С. Пушкіну. Воно увібрало в себе роздум, і переживання поета, тому ми бачимо стрімкий внутрішній розвиток добутку. Лермонтов нам показав, за що загинув, точніше за що був убитий його попередник великий геній російської поезії: Не винесла душу поета Ганьби дріб’язкових образ, Повстав він проти думок світла Один, як колись… і вбитий! Але найбільше вражає фінал вірша, останні шістнадцять рядків. Вони нагадують жагуче, грізне й гнівне ораторське мовлення. Тут ми бачимо пряме обвинувачення катам, що юрбляться в трону, пророкування близького суду над ними: Але є й божий суд, наперстянки розпусти! Є грізний суд; він чекає, Він не доступний дзенькоту злата, И думки й справи він знає наперед. Це вірш беззастережно можна віднести до "залізного вірша" М. Ю. Лермонтова. Але поет писав добутки не тільки на таку тему. У нього ми також бачимо вірша про Батьківщину, Батьківщину й Славу. Самим знаменитим таким добутком у Лермонтова є вірш "Батьківщина". Поет сам називає любов до Росії "странною". З одного боку, відчувається розуміння й визнання її історії, її "слави, купленою кров’ю", "темної старовини заповітних переказів". З інший ALL Soch. ru 2001-2005 FACE=”Times New Roman” SIZE=”2″ COLOR=”#000000″>глибинна ніжність до російської землі. Вірш присвячений саме цієї серцевої прихильності, тому, без чого не існує справжнього зв’язку з вітчизною. З дивною точністю М. Ю. Лермонтов передав могутні масштаби Росії. Ми аидим "лісів безбережних колыханье", "розливи рік, подібні до морів". У Лермонтова є й стихотворния олюбви.

Але це не та любов, що була в Пушкіна. У нього було розчарування в цьому почутті, і поет залишається гордим, він не плазує перед отвергнувшей його любов. В одному зі своїх віршів Лермонтов пише: "Я не принижуся перед тобою.,.". І останній вірш, про яке я хотіла б розповісти, "Дума".

Сама назва говорить про те, що тут виражаються різні часи життя: минуле, сьогодення й майбутнє. Головна частина вірша відбиває теперішній стан лермонтовского покоління. Неодноразово поет викликає до пам’яті й образи батьків: "Багаті ми помилками батьків і пізнім їхнім розумом".

Лермонтов з гіркотою показує наскільки неспроможно, бездіяльно й ліниво покоління його сучасників: Сумно я дивлюся на наше поколенье! Його прийдешнє иль порожньо, иль темно, Меж тим під тягарем познанья й сомненья, У бездіяльності зостариться воно. Поет обурюється й журиться про відсталість і щиросердечної ленности співвітчизників, він бачить, що навіть мистецтво не потрібно людям, що навіть воно ніякої користі в їхньому розвитку не приносить: Мрії поезії, свідомості мистецтва Захватом сладостным наш розум не ворушить… Указуючи на пороки свого покоління, Лермонтов мріє про їхнє викорінювання й силу свого поетичного таланта призиває до цього сучасників. Наприкінці свого вірша, роздумуючи про прийдешнє, М. Ю. Лермонтов застерігає людей про забуття в нащадках: И порох наш, зі строгістю судді й громадянина, Нащадок образить презирливим віршем… Лермонтовская "Дума" перейнята високим пафосом гражданственности, болем за долі Батьківщини і є гарячим закликом до пробудження, до діяльності в славу й порятунки Росії. Я дуже люблю поезію Лермонтова й часто перечитую його вірші. Жодне з них не залишає байдужим, вони повні почуттів і думок, і завжди допомагають мені радуватися у власних переживаннях і сумнівах