«Та і яка справа мені до радості й нещасть людських?» М. Ю. Лермонтов У романі Лермонтова «Герой нашого часу» вирішується злободенна проблема: чому люди, розумн і енергійні, не знаходять застосування своїм незвичайним здатностям і в’януть без боротьби на самому початку життєвого поприща? На це питання Лермонтов відповідає історією життя Печорина, парубка, що належить до покоління 30-х років. Завданню всебічного й глибокого розкриття особистості героя й того середовища, що виховала його, підпорядкована композиція, сюжет добутку й вся система образів

Історія, викладена в «Тамані», має життєву основу. Лермонтов був у Тамані в 1837 році. Йому довелося затриматися чекаючи корабля. Стара козачка Царицыха прийняла Лермонтова за таємного спостерігача, що хоче виявити контрабандистів. Сусідкою Царицыхи була красуня татарка, чоловік якої мав справи сконтрабандистами.

И сліпий хлопчик Яшка був. Всі життєві факти з’являються перед нами в іншому виді. Повість «Тамань» являє собою самостійний художній твір і в той же час є частиною роману. Вона написана у формі щоденника, і це не випадково.

Якщо на початку роману автор прагне показати суперечливі вчинки Печорина, те згодом на сторінках щоденника розкриваються таємні і явні мотиви вчинків героя, аналізуються їхні причини. Потрібно відзначити, що в «Тамані» романтична піднесеність оповідання гармонічно сполучається з реалістичним окресленням характерів і побуту вільних контрабандистів. Приміром, візьмемо опис портрета Янко: «Із човна вийшла людина в татарській шапці, але стрижений він був по-казацки, і за ремінним поясом його стирчав великий ніж». І ця деталь (ніж) нагадує про небезпечну професію контрабандиста

Якось дуже просто говориться про молодецтво Янко. «Що, сліпий, сказав жіночий глосс, бура сильна. Янко не буде». «Янко не боїться бури», відповідав той. Слідом за цим діалогом Лермонтов малює бурхливе море. «Повільно піднімаючись на хребти хвиль, швидко спускаючись із них, наближалася до берега човен».

Опис стихії, що розбушувалася, служить засобом розкриття видали Янко, для якого «скрізь дорога, де тільки вітер дме й море шумить». Не заради любові він іде на подвиг, а заради наживи. Його скнарість вражає: сліпий хлопчик одержує як нагорода дрібну монету

А бабі Янко просить передати «що, мов, настав час умирати, зажилася, треба знать і честь». Доля не зводить Печорина й цього «чесного» контрабандиста прямо, але тим не міні Янко змушений саме із-за нього покинути «обжиті краї». Герої повести займаються небезпечним промислом - контрабандою. Лермонтов свідомо не уточнює, що саме вони провозять через протоку й що відвозять за море. «Багаті товари», «вантаж був великий» більше ми нічого не знаємося

Лермонтову важливо створити в читача відчуття небезпечного, незвичайного життя, повної тривог. Простежимо взаємини Печорина й контрабандистів. Оселившись у хаті, де «нечисто», Печорин і не думає страшитися, можна навіть сказати, поводиться бездумно. У першу ж ніч він «устав, накинув бешмет…

тихо вийшов з хати, побачивши, як повз вікно усі права захищені 2001-2005 промайнула тінь». Навіщо йому потрібна це чуже життя? Відповідь дуже проста

Йому все интересно, важливо, потрібно всі «поторкати», напевно, цим залучає характер Печорина. Він молодий, шукає любові. Але таємнича дівчина заманила його в човен, він «відчув на особі її полум’яний подих» і в ту ж мінуту «русалка» кинула у воду його пістолет. Уже ні «ундини», є супротивник, з яким треба боротися

На довершення до всьому сліпий хлопчик обібрав Печорина з ведена дівчини, і це остаточно руйнує ті мрії, у яких перебував наш герой. Так, багато в чому винуватий Печорин: у недосвідченості, невмінні розбиратися в людях. А якими наслідками обернулася фраза: «А якби я, наприклад, здумав донести комендантові?

» И баба, і сліпий хлопчик, і дівчина не могли пояснити вчинків Печорина інакше, чим прагненнями «донести комендантові». Адже він ходить, виглядає, загрожує. Їм не зрозуміти, що йому просто цікаві ці люди, їхнє життя. А ця цікавість обернулася тим, що Печорин зруйнував життя контрабандистів і, мало того, сам ледь не загинув

И коли заплакав сліпий хлопчик, коли дівчина назавжди виїхала з Янко, отут Печорин жахнувся від вчиненого: «И навіщо було долі кинути мене в мирне коло чесних контрабандистів? Як камінь, кинутий у гладке джерело, я стривожив їхній спокій, і, як камінь, тільки-но сам же не пішов до дна». Що стосується художньої сторони повести «Тамань», те переоцінити її просто неможливо. Але хотілося б все-таки поконкретней визначити те, на чому ґрунтується добуток. Це «три кити»: точність, образність, виразність

А який підбор «мовців деталей»! От, приміром, Печорин заносить у свій шляховий журнал: «…дві крамниці й стіл… на стіні жодного образа - дурний знак!

» Дивлячись на цю бідну обстановку, можна сказати, що люди живуть тут тимчасово, вони в будь-яку мінуту готові покинути незатишне пристановище. Або в сцені розмови дівчини й сліпого ми довідаємося, що бура сильна, туман густіє. Здавалося б, що з того? Але це важливо для контрабандистів: не у всяку погоду можна відправлятися «на справу». Цікавий у повісті прийом антитези

От яким уявляє собі образ Янко сліпий хлопчик: «Янко не боїться не моря, ні вітру». Этакий казковий герой, безстрашний богатир. А Печорин бачить Янко інакше: із човна «вийшла людина середнього росту, у татарській баранячій шапці», звичайна людина, зовсім не героїчного виду. Цікавий також прийом сполучення піднесеного й низинного вповести.

Тут романтика сусідить із прозою життя. Таємнича дівчина нагадує Печорину романтичну героїню. Але «русалка» співає свою прекрасну вільну пісню, коштуючи на даху жалюгідної хати. Слова дівчини, звернені до Печорину, загадкові, а голосіння сліпого хлопчика жалюгідні: «Куды я ходив?… З вузлом?

Яким вузлом!» Якщо говорити про сюжет, то він віддалено нагадує сюжет «Бэлы». Росіянин парубок зустрічає місцеву дівчину-«дикунку», закохується в неї. Сюжет характерний для літератури епохи Лермонтова

Але в «Тамані» всі нетрадиційно. Дівчина повинна була закохатися в приїжджого. Але все виявляється хитрістю. Пейзажні замальовки надають повести романтичний колорит і, контрастуючи з убогістю «нечистого місця», відкривають перед читачем чарівний мир краси й млості. Композиція повести відрізняється своєрідністю

Добуток відкривається й закінчується судженнями героя, що свідчать про гіркоту придбаного в цій події досвіду, про спробу равнодушно ставитися до людей, з якими доля його зіштовхує. А. П. Чехов, при всій строгості своїх оцінок, говорив: «Я не знаю мови краще, ніж у Лермонтова…». Від себе хочеться додати, що часом стає смутно, коли в сучасному книжковому різноманітті дуже важко вибрати читання для душі. Все це ринкове «чтиво», що усюди нас оточує, кричить і лізе в очі, просто дратує. І, слово честі, одна маленька повість «Тамань» з «Героя нашого часу» уже коштує всього цього «книжкового неподобства».