До спонукальних відносимо такі квазі-речення, які не є власне реченнями, але містять виражену сферу апелятивності: 1) вокативні: Катерино! – покликала вона. Дівчина в чорній блузі постала на порозі зі столиком-Візком (О. Кононенко. Вбивач бичків); 2) вигукові квазі-речення, якщо вигук вживається замість апелятива, наприклад звертання до людини Гей!, якщо не знаємо імені особи: Гей, стій! Оце вже й моя хата, порожня як душа! (В. Шевчук. Срібне молоко), Де слово „гей” вживається як звертання до дяка.

Отже, 1) суб’єктна субстанційна синтаксема спонукального речення може бути експліцитною або імпліцитною; 2) експліцитне вираження суб’єктної синтаксеми впливає на визначення вокативних квазі-речень як спонукальних; 3) апелятивність є обов’язковою ознакою спонукального речення.

Парадигма домінанти оцінки є найскладнішою і найбільш пов’язана із контекстом. Оцінка є складником суб’єктивної модальності, пов’язана з прагматичними функціями мовлення. Нейтральним значенням для спонукальних форм визнаємо значення наказовості, яке може бути послабленим значенням бажальності, умовності, або посилене значенням категоричного наказу, необхідності виконання дії. Фактично, різні способи вираження значення оцінки формують функціонально-семантичне поле спонукальності, до якого входять різні значення від наказу до прохання із властивими для них формами вираження. Так, форма умовного способу вживається для прохання, пом’якшеного наказу: Серденько, ми хотіли б подивитися ікони, ювелірні вироби, прикраси (О. Кононенко. Вбивач бичків), Форма інфінітива – для вираження категоричного наказу: Стоять! — гаркнув до нього Григорук (…) (Б. Жолдак. Щастя) І т. ін. Вивчення функціонально-семантичного поля спонукальності потребує більш детального висвітлення.

Важливими для окреслення меж парадигми спонукального речення є поняття модифікації, яку відносимо до деривативної парадигми. Модифікація — це перетворення вихідного речення шляхом додавання до нього нового елемента — семантичного модифікатора (фазового, модального, заперечного), який зазвичай стосується предикатної або суб’єктної синтаксеми, наприклад: 1) модифікація негації: Не ходи туди більш (Б. Жолдак. Кроки по склу); 2) модальна модифікація: «Треба тримати себе за рот. Це, як коли їси, то щоб він був закритий і не плямкав», — учила я сама себе, наминаючи (Б. Жолдак. Решта); Мабуть, у сіль Треба бим додати (Б. Жолдак. Над Бескиди); 3) модифікація авторизації: Всяк знає: не вір жінці, як чужому собаці, А інші речуть: «Не хвались жінкою у сім день, а хвались у сім літ», а я зі своєю, слава Богу, прожив сім літ і семеро день. (В. Шевчук. Срібне молоко); 4) фазові модифікації: Починай співати.

Слід зазначити, що заперечна модифікація є найуживанішою і найбільш дослідженою, особливо стосовно імперативного речення [Москальская 1974; Молчанова 1977]. Модальна модифікація широко вживається в неімперативних спонукальних реченнях, поєднується з формами інфінітива дієслова. Модифікація авторизації вживається зрідка в реченнях з послабленою спонукальністю (у наведеному прикладі речення не є власне спонукальним). На нашу думку, це пов’язано з семантикою апелятивності, бо при зверненості мовлення до адресата адресант імпліцитно або експліцитно виражений, тому спонукальне речення не потребує додаткової авторизації. Фазові модифікації вживаються на позначення початку, припинення або продовження дії і комбінуються з інфінітивними формами.

У проведеному дослідженні ми розглянули різноманітні внутрішньосхемні перетворення і з’ясували, що спонукальне та імперативне речення пов’язані родо-видовими відношеннями, причому спонукальність виступає ширшим поняттям, яке включає імперативність. Парадигма спонукального речення є розгалуженою та різнорівневою. З-поміж компонентів спонукальної парадигми виділяємо такі компоненти: числову, особову, способову, часову та видову парадигми. Останні три різновиди парадигми є релевантними для оформлення предикативності, а числова та родова парадигми мають окремий статус, оскільки змінюють денотативну ситуацію речення. На формально-граматичному рівні для дієслівних речень парадигми спонукального та імперативного речення є тотожними, а от на семантико-синтаксичному поняття парадигми спонукального речення є ширшим, оскільки охоплює навіть нереченнєві утворення. На семантико-синтаксичному рівні для вивчення спонукального речення важливими виступають суб’єктна та предикатна парадигми, які співвідносяться з семантичними категоріями апелятивності та дієвості. Семантична категорія оцінки знаходить вираження у функціонально-семантичному полі спонукальності. Модифікаційна парадигма, що вивчається у межах внутрішньосхемних перетворень, регулярно реалізується у модальних та заперечних модифікаціях.

Парадигматичне вивчення різноманітних виявів спонукальних речень дозволяє узагальнювати та порівнювати різнорівневі мовні процеси і є надзвичайно продуктивним для подальшої побудови моделей спонукального речення.

Pages: 1 2 3