Вивчення творчості П. Кулиша в програмі курсу літератури для середньої школи є однієї із самих складних і для вчителя, і для учнів. Мова йде, насамперед про те, що ім’я цього видатного письменника довгі роки, десь із початку 30-х років, було виключено не тільки зі шкільних програм, а й з історії української літератури взагалі. Ще одна обставина, що утрудняє вивчення творчості П. Кулиша - це складність і суперечливість його характеру, його світогляду, усього літературної творчості й общественной діяльності

Оцінки, які давали П. Кулишу і його сучасники, і послідовники, і нинішні дослідники, є теж далеко не однозначними, суперечливими, часом взаємовиключними. І вся цю складність не можна обійти вчителеві, працюючи над зазначеною темою. Всі три варіанти шкільних програм передбачають вивчення творчості П. Кулиша, хоча й з невеликими розбіжностями. В усі програми включений роман «Чорна рада», а поетичні добутки вивчаються лише по програмі Інституту педагогіки й Інституту літератури ім. Т. Шевченко. Є ще одна особливість: програма кафедри історії української літератури КГУ рекомендує вивчати творчість П. Кулиша в дев’ятому класі, інші дві - у десятому. На наш погляд, найбільш виправданим є вивчення творчості П. Кулиша в дев’ятому класі - відразу ж після вивчення творчості Т. Шевченко. Аргументувати цей вибір можна тим, що найважливіший добуток П. Кулиша - роман «Чорна рада», виданий в 1857 році, ще при житті Шевченко. Приблизно на цей же період доводиться й вихід першого, самого вагомого збірника письменника - «Світанок» (1862), а також фольклорно-етнографічного збірника у двох томах «Записки в Південній Русі» (1856-1857). Саме ці добутки й визначили місце П. Кулиша в історико-літературному процесі, зіграли найважливішу роль в історії української культури

Життєвий і творчий шлях Пантелеймона Олександровича Кулиша, або, як він сам себе називав на старосвітський порядок, Панька Олельковича, доводиться на 50- 90-і роки XIX сторіччя. Це був складний період становлення нової української літератури й культури взагалі, твердження національної свідомості українського народу всупереч жорстоким старанням російського самодержавства й російського шовінізму задушити українську мову, культуру, перетворити українців в «малоросов». Могутній голос Т. Шевченко був першим ударом дзвона, що розбудив національну самосвідомість народу, нагадав українцям, що вони - українці. Але час мав потребу в могутніх талантах, всебічно обдарованих людях, здатних звести величне спорудження нової культури, нового духовного миру народу, осмислити його тисячолітнє минуле, його історію, підняти літературу до рівня найвищих світових досягнень, створити театр, затвердити самобутні філософські погляди на природу, людину, суспільство, розвити школу, утворення…

И все це - протистоячи русифікаторським натискам російського імперіалізму, переборюючи всілякі перешкоди й заборони. І Україна народила таких титанів, які були здатні «тримати небо на плечах» (Ліна Костенко), створити ту висоту, до якої прагнув народ. Це був універсально обдарований геній И. Франко - немає ні однієї гуманітарної області, у яку він не вніс би вагомого внеску. Це був письменник, видавець, педагог, лінгвіст Б, Грінченко, що «більше працював, чим жив»; М. Старицький - прозаїк, поет, драматург, театральний діяч, режисер, актор; інші подвижники - Леся Українка, В. Винииченко, А. Олесь, С. Васильченко. У цьому знаменитому ряді коштує й ім’я Пантелеймона Кулиша - всебічно обдарованого письменника, суспільного діяча, фольклориста, критика й літературознавця, видавця, історика, педагога, перекладача, людину кипучої енергії й надлюдської працездатності. А насамперед, це був великий патріот України, що доводив свою любов до рідної землі не голими словами, а повсякденною невтомною роботою протягом всього свого життя

Народився Пантелеймон Олександрович Кулиш 8 серпня 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткінського району на Сумщині). Батько його походив з козацької старшини, мав право на дворянство, хоча й втратив його (згадаємо історію Мартина Борули), мати була дочкою сотника. Маленький Панько навчився грамоті будинку, від старшої сестри Лесі. Ще з дитинства хлопчик прийшов у замилування від народної творчості, переказів, пісень про козацьке минуле, які чув від Лесі й від матері, про яку пізніше згадував: «Пісня була для неї не іграшкою, вона думала піснями. Сидячи за роботою, вона ніколи не вмовкала, тільки, було, зітхне, задумається й знову співає. А серед бесіди в неї було що ні слово, то приказка». Звідси, напевно, корінь того богатого, квітчастої мови добутків П. Кулиша…

Пізніше його віддали на навчання в Новгород-Сіверську гімназію, директором якої був відомий український письменник і педагог И. Тимковский. Зі стін цього навчального закладу вийшло чимало високоосвічених людей, діячів української культури, зокрема М. Чалий - перший біограф Т. Шевченко й видатний педагог К. Ушинский. Там відбулася подія, що визначальним образом вплинуло на долю юного гімназиста. Він ознайомився зі збірником українських народних пісень, виданих Максимовичем, першим ректором Київського університету. Збірник зробив на нього величезне враження. Хлопчик вивчив його напам’ять і сам почав записувати народні пісні. На гимназийние роки доводяться перші спроби літературної творчості Кулиша - там він написав оповідання «Циганів», що являє собою обробку почутої від матері казки. Гімназії П. Кулиш не закінчив. Якийсь час займається приватним учителюванням, одночасно збирає й записує фольклор

В 1837—1839 роках П. Кулиш учиться як вільний слухач у Київському університеті святого Володимира на філологічному (словесному) факультеті, а потім — на юридичному факультеті. Але завершити навчання йому не було призначено. Інспектуючи університет, тодішній міністр народного утворення граф Уварів запропонував ректорові відрахувати із числа студентів «осіб податних станів», які поширюють «занепокоєння, аморальність і неповага до влади». Отож довелося майбутньому письменникові вернутися до вчителювання. П. Кулиш улаштувався викладачем Луцького дворянського училища, потім працював у Києві, викладав у гімназії в Рівне. У роки навчання в університеті й учителювання Кулиш продовжує літературну діяльність, пише російською мовою роман «Михайло Чарньшенко», історичну хроніку «Україна», оповідання «Орися». Тоді ж починає роботу над своїм самим завершеним добутком - романом «Чорна рада», перші розділи якого були надруковані в 1845 році в журналі «Сучасник». Ця публікація зіграла важливу роль у житті П. Кулиша. її високо оцінив П. Плетньов, редактор «Сучасника», ректор Петербурзького університету, що допоміг молодому письменникові переїхати в Петербург і влаштував його вчителем гімназії, а також викладачем російської мови для студентів-іноземців. Згодом, в 1847 році, за його рекомендацією Академія наук посилає Кулиша за кордон для вивчення слов’янських мов і літератури, культури, народної творчості. І в тому ж році у Варшаві П. Кулиш був арештований за участь у Кирило-Мефодіївськім суспільстві. Ще в 1843-1844 роках П. Кулиш познайомився й близько зійшовся з Т. Шевченко, Костомаровим, Бєлозерським. А наприкінці 1845 - на початку 1846 року в Києві було утворено Кирило-Мефодіївське суспільство. П. Кулиш на той час був уже в Петербурзі, проте, підтримував з його членами активну переписку, мав з ними окремі зустрічі, очолював ліберальне крило суспільства, призивав до культурництва, просвітительській роботі. Як пише Жулинский, «по суті, трійця - Шевченко, Костомаров і Кулиш - був духовним сердечником заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського суспільства, участь у якому так драматично позначилося на їхніх долях» . З того років починається дружба між Т. Шевченко й П. Кулишом.

Pages: 1 2