(Наташа Ростова в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”) “Л. Толстой не намагається створювати ідеали; він бере життя, як вона є…” Це судження сучасниці письменника прямо ставиться до тих жіночим образам роману “Війна й мир” - Соня, князівна Марья, Наташа Ростова, - які викликають явну симпатію автора й більшості читачів. й. У Наташе © Алл Соч. РУ 2005 Ростовой впадає в око надлишок життя. Перша зустріч із нею на сторінках роману залишає в читача враження свіжої молодості, неприборканого руху. “…Раптом із сусідньої кімнати почувся біг до дверей декількох чоловічих і жіночих ніг, гуркіт зачепленого й поваленого стільця, і в кімнату вбігла тринадцятилітня дівчинка… і зупинилася на середині кімнати. Очевидно було, що вона ненавмисно, з не розрахованого бігу, заскочила так далеко”. У цій маленькій сцені полягає стисла проекція всієї майбутньої долі Наташи, що, безоглядно віддавшись почуттям до Анатоля Курагину, “заскочила занадто далеко”, але зрештою зупинилася, повзрослела, вийшла заміж за Пьера, знайшла сенс життя в сім’ї. Юна Наташа - це “чорноока, з більшим ротом, некрасива, але живаючи дівчинка” - мріє стати танцівницею й так співає, що в слухачів “дух захоплює від замилування”. Товстого залучає й распахнутость Наташи в мир природи. Ростову потрясає краса місячної ночі: “Адже отакої чарівної ночі ніколи, ніколи не бувало”. Наташа несе в собі дивну свіжість почуттів, джерельну чистоту дитячого погляду на речі. Для неї, дійсно, “всі вперше”. Вона безперервно відкриває для себе зачарування й принадність миру. Багато чого нагадує в Наташе Тетяну Ларіну Пушкіна. Саме “російська душа” зближає героїнь “Війни й миру” і “Євгенія Онєгіна”. Ми бачимо, як Наташа танцює “По вулиці бруківці” у гостях у дядюшки. “Де, як, коли всмоктала в себе - ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, цей дух, звідки взяла вона ці прийоми?.. Але дух і прийоми ці були ті самі, виняткові, не досліджувані, росіяни, яких і чекав від її дядюшка”. Святки, гадання разом із Сонею переносять Наташу в романтичний, таємничий мир народних повір’їв і звичаїв. Сутність життя Ростовой - любов. Наташа всіх любить: і покірливу Соню, і мати-графиню, і батька, і Миколи, і Петю, і Бориса Друбецкого, якому клялася у вічній відданості. Вона так чарівна, що не тільки шляхетний Денисов, але й розумний кар’єрист Борис Друбецкой всерйоз захоплений нею, хоча “одруження на ній - дівчині майже без стану - були б загибеллю його кар’єри”. Перший бал Наташи Ростовой… Ми почуваємо трепетну “готовність героїні на найбільшу радість і на найбільше горе”, жагуче бажання бути запрошеної на танець. “У порівнянні із плечима Элен… її плечі були худі, груди невизначені, руки тонкі; але на Элен був уже начебто лак від всіх тисяч поглядів, що сковзали по її тілу, а Наташа здавалася дівчинкою, що у перший раз оголили і якої б дуже соромно це було, коли б її не запевнили, що це так необхідно треба”. Саме своєю молодістю, природністю залучає Наташа й Андрія Болконского. “…Ледь він обійняв цей тонкий, рухливий стан і вона заворушилася так близько від нього й посміхнулася так близько від нього, вино її принадності вдарило йому в голову: він відчув себе ожилої й помолоділої”. А Наташа виявилася “на тім вищому щаблі щастя, коли людина робиться цілком добрий і гарний”. Надлишок життя, недосвідченість - джерело її помилок, необдуманих учинків. Мати із тривогою почуває, що “чогось занадто багато в Наташе, і що від цього вона не буде щаслива”. Саме образ Наташи є ключем до розуміння філософської сторони роману. Історія з Анатолем Курагиным особливо повчальна. Проблема людської волі, головна в романі, виходить тут на перший план. “Нареченій князя Андрія, так сильно улюбленої, цієї раніше милій Наташе Ростовой, проміняти Болконского на дурня Анатоля, уже одруженого (Пьер знав таємницю його одруження), і так закохатися в нього, щоб погодитися бігти з ним! - цього Пьер не міг зрозуміти й не міг собі представити”, - пише Толстой. Як сполучити людську волю й закони людського гуртожитку, здорового глузду, моралі? Чи вільна людина? Де границі людської волі? Ці питання невідступно переслідують Толстого, і він намагається дати на них своя відповідь. Любов до князя Андрію з новою силою пробуджується в Наташе після від’їзду з Москви з обозом, у якому виявляється й поранений Болконский. Примирення князя Андрія з Наташей цілком відповідає думкам про “любов до ближнього”. Смерть Болконского позбавляє життя Наташи головного змісту, змісту любові, але звістка про загибель Пети змушу

Лермонтовский роман - добуток, породжений після декабристської епохи. Спроба «ста прапорщиків» змінити суспільного лада в Росії обернулася для них трагедією. В «Герої нашого часу» одержали переломлення напружені роздуми письменника про загальні закономірності розвитку людства й про історичні долі Росії. У романі, як і у вірші «Дума», увага Лермонтова зосереджено на сучасної авторові епосі

Викриття «мертвих душ» кріпосницької Росії було б недостатньо повним, якби Гоголь обмежився показом тільки поміщицької Росії. У сюжет поеми включене сатиричне зображення чиновництва. Правда, воно було предметом художнього дослідження в «Ревізорі», але тепер перед нами не дрібне провінційне місто, а губернський, котрий у ще більшій мері розкриває вдачі всієї імперії. Перше наше знайомство із Чичиковым відбувається саме в місті. Тут дозрів і був остаточно розроблений його план. Почавши знайомство з містом з огляду, Чичиков залишився їм задоволений, тому що, як іронічно зауважує Гоголь, «знайшов, що місто N ніяк не уступає іншим губернським містам».