Дорога, сядь же поруч. Подивимося в очі один одному. Я хочу під лагідним поглядом Слухати почуттєву хуртовину. С. Єсенін “Жив хлопчик у простій селянській сім’ї, желтоволосый, із блакитними очами”, а кликали його Сергій Єсенін. Коли хлопчик підріс, він став поетом - чудовим, чудесним, талановитим, і події, що відбуваються в країні, як у дзеркалі, відбивалися в його живих і дзвінких віршах, проходячи через складні лабіринти його серця й душі. Вірші Єсеніна - це щира, довірча, іноді трагічна сповідь людини мислячого, що почуває, надеющегося.

А. С. Грибоєдов багато працював як драматург - і один, і в співавторстві з багатьма відомими в той час письменниками, але для читачів він залишився на все життя автором однієї комедії, самою яркою й веселої- «Горче від розуму». Це добуток незвичайно для свого часу: у ньому сполучаються риси класицизму, що йде в минуле, і реалізму, що завойовує свої права. Від класицизму в п’єсі залишилося строге дотримання «трьох єдностей»: місця, часу й дії. Події відбуваються в будинку Фамусова протягом одного дня, немає ніяких героїв і епізодів, що не ставляться до головного конфлікту комедії. Класичними можна вважати характери деяких героїв: добродушного «батьків сімейства» Фамусова, метку на язик служницю Лізу - вірну подругу своєї пані. Але в сюжеті комедії вже з’являються особливості, що відрізняють її від звичних класичних канонів

Любити - значить жити життям того, кого любиш. Л. Н. Толстой Тема любові невичерпна. Кожна людина протягом життя має потребу в любові, чекає її, прагне. Любов здолати не може ні страх, ні жадібність, ніщо. Любов - це прагнення кидеалу.

Коли людина закохується, в улюбленому він бачить і цінує те, чого інші не бачать і не цінують. Також людина не зауважує недоліків свого улюбленого. Надихнувшись ідеалом любові, люди пишуть вірші, музику, картини. Ідеал любові очищає від брутальності, вульгарності, жорстокості. Любов - це чудове почуття, одне з головних цінностей життя

По визначенню А. И. Герцена, “Записки мисливця” Івана Сергійовича Тургенєва з’явилися “поетично написаним обвинувальним актом кріпосництву”. Кріпосник Стегунов з allsoch. ru 2001-2005 оповідання “Два поміщики”, здавалося б, наймиліша й найдобріша людина, “низенький, пухленький, лисий, з подвійним підборіддям, м’якими ручками й чималим черевцем… великий хлібосол і баляндрасник… Він ніколи нічим не займався й навіть “Сонник” перестав читати”. Він уважає, що раз він пан, так повинен барствовать, а мужики повинні гнути на нього спини

Наприкінці царювання Миколи I країна буквально задихалася в лещатах поліцейського режиму: у всіх російських університетах були закриті кафедри філософії, і навіть спроби перекладу на живу російську мову книг Священного писання сприймалися як зухвалий виклик підвалинам суспільства. Протоієрей Г. П. Павский, що викладав у Петербурзькій духовній академії, був засуджений церковним судом за те, що переклав на російську мову кілька книг Біблії й використовував ці переклади на заняттях зі студента-ми. У цій ядушливій атмосфері остаточно зложилися основ-ные напрямку російської суспільної думки й одержав послід-нюю загартування політичний і ідейний радикалізм, що з усією рішучістю заявив про себе при Олександрі П. Питанням, що незмінно хвилював освічене російське обще-ство, було відношення до релігії. В 40-е роки в російську гуманістичну думку, що йшла по шляху секуляризації, тобто обособ-ления від релігії й Церкви, входить ідея соціалізму. Саме ця ідея згодом виступив як замінник релігійного світогляду. Коли в російському житті відбулося зрушення убік демократизації (звільнення селян в 1861 році), різні плини секуляризма стають сміливішими й активними. Од-Нако, навіть приймаючи форми богоборства, ці рухи пов’язані з напруженими духовними шуканнями, з потребою удовлетво-рить релігійні запити мас без християнства, або, по край-їй мері, без Церкви. В 1848 році 20-літній Чернишевський запі-сывает у своєму щоденнику: “Що, якщо ми повинні чекати нової рели-гии? <…> дуже жаль мені було б розстатися з Ісусом Христом, що так благ, так милий своєю особистістю, що любить человечест-в”. Але вже кілька років через на сторінках свого роману він віддається піднесеним мріям про прийдешнє Царство Добра й Спра-Ведливости, де немає ніякої релігії, крім релігійно пофарбований-ний любові до людини… Ідеї Фур’є, Сен-Симона й інших французьких соціалістів-утопістів користувалися в той час величезною популярністю. (Ними був захоплений і Чернишевський, що описав у романі “Що робити?” життя комуни, створеним Вірою Павлівною під впливом “фа-ланг” і “фаланстер” Фур’є.) Однак крім кружка “петрашевцев”, що мирно вивчала твори Фур’є (у цей кружок входив До-стоевский), уже формувалися й інші, більш радикально настро-енные групи молоді з різночинців. Після невдалої війни 1854-1855 років, що сколихнула все російське суспільство, ця моло-дежь заявила про себе в повний голос і заговорила мовою, який дотепер не чули в Росії. Яскравий зразок цієї мови ми бачимо у творчості Чернишевського, типового представника ново-го покоління борців за волю й шукачів загального щастя. Він був їхнім ідейним вождем, і його світогляд, немов зерка-ло, відбиває риси “нових людей”, образи яких він обрисував у своєму романі, їх “підручнику життя”. Для нового покоління харак-терно, що воно коштує в різкої опозиції до попереднього. Воно упре-кает своїх попередників в “романтизмі”, сміється над культом мистецтва й любов’ю до відверненого мислення. Нове покоління захищає “реалізм”, шукає опори в точному будинку, що породжує чи ледве не релігійне поклоніння “точним” наукам, особливо ес-тествознанию. До мистецтва різночинці пред’являють зовсім інші вимоги: воно повинне вказувати шляхи життя й виховувати про-щество в дусі нових, “прогресивних” ідей. Верховним принци-пом моралі стає в них віра в особистість і її творчі сили, захист “природних” рухів душі й наївна віра в теорію “розумного егоїзму”, що приділений стільки серйозних рассужде-ний у романі “Що робити?”. Трагічний шлях Чернишевського показує основне проти-воречие, що розколювало свідомість “нових людей”: вони були мрія-телями й ідеалістами, але хотіли вірити лише в “користь”; вони надихалися вірою в Ідеал, а при цьому готові були звести до елементарної фізіології всі людські почуття. Їм не вистачало культури мислення, але вони нехтували його, уважаючи думку, не свя занную із практичною користю, марної. Вони заперечували вся кую релігійну віру, а самі свято вірили у свої утопічні мрії й, подібно Чернишевському, приносили себе в жертву буду-щему, заперечуючи саме поняття жертви… У вірші, присвячений ном Чернишевському, Некрасов написав: Його послав Бог гніву й суму Рабам землі нагадати Охристе.