При виданні «Мертвих душ» Н. В.Гоголь побажав сам оформити титульний аркуш. На ньому була зображена коляска Чичикова, що символізує шлях Росії, а навколо - безліч людських черепів. Саме цей титульний аркуш був дуже важливий для Гоголя, так само як і те, щоб його книга вийшла у світло одночасно з картиною &copy A L L S o c h. r u А. А.Іванова «Явище Христа народу». Своє завдання Гоголь бачило у виправленні й напрямку на щирий шлях серць людських, і спроби ці були початі через театр, у цивільній діяльності, викладанні й, нарешті, у творчості. «Неча на дзеркало нарікати, коли пика крива», - говорить прислів’я, узята епіграфом до «Ревізора». П’єса і є цим дзеркалом, у яке повинен був подивитися глядач, щоб побачити свої погані вчинки

Михайло Васильович Ломоносов був великою людиною. Исклю-Чительно великі заслуги Ломоносова в справі розвитку російської літературної мови. Недарма Радищев називав Ломоносова “насадителем” російського слова. Другого такого в російській науці не було. Але тем сильніше проявляється його геніальність, що він, будучи вченим, був одним із провідних літераторів свого часу. Він на власному прикладі довів, що людина може займатися наукою й одночасно мистецтвом, фізикою й літературою. Теоретична філологічна робота й практична письменницька діяльність Ломоносова пов’язана з розквітом російського класицизму, однак не замикається повністю в рамках цього напрямку. За межі теорії класицизму виходять ідеї Ломоносова про історичну обумовленість стильової системи російської літературної мови, викладені в “Передмові про користь книг церковних у російській мові” (1758). До Ломоносова російська літературна мова відрізняла безладна суміш всіляких язикових елементів. У письмовому й усному побуті вживалися й споконвіку російські слова, і церковнославянизмы, значна частина яких постаріла, і заюшили в достатку в російську мову із часів Петра I усілякі варваризми. Це був украй строкатий, великоваговий по своїй синтаксичній конструкції мова. Він не міг задовольнити зростаючим потребам науки й культури, назріла історична необхідність корінних, рішучих перетворень. В “Передмові…” висловлена схема розподілу літературної мови натри стилю - “високий”, “середній” і “низький”. Саме по собі вчення про три стилі сходить до глибокої стародавності. В античних риториках, у підручниках красномовства духовних шкіл Заходу, Південно-Західної Русі й Московської держави постійно розглядаються три різновиди мовлення.

«ЗНАЙТИ ЗВУК…» Проза И. А. Буніна дивно ритмічна й музична, недарма автор спочатку приходить у більшу літературу поетом. Звідси чіткість побудови речень, концентрація образів і деталей навіть у невеликому обсязі й звучність тексту. В оповіданні «Пани із Сан-Франциско» все це присутнє. Письменник досяг тих ступенів майстерності, коли йому підвладно будь-яке лицедійство. Здається, захоч художники, і його добуток задзвенить і розсиплеться тысячью звуками й відтінками, якими наповнена навколишнє життя