“Дарунок даремний дарунок випадковий,
Життя, навіщо ти мені дана?”
Наш мир різноманітний і непізнаваний. Він ніколи не утомлюється дивувати, жахати й радувати нас. Виродки, збоченці, генії - кого тільки немає. У кожного свій шлях. Але іноді природа обирає людину по невідомим нам відмінностям і наділяє його всім. І він геній, “сонце” людства. Він зігріває всіх. Правда, невідомо, чим людство відплатить йому, але це питання долі. Як правило, такі люди живуть недовго, але повно, яскраво й устигають залишити слід у світі. Напевно, Ісус Христос був самим яскравим прикладом такого ” сонця-людини”. Важко мені відповістити на запитання, є чи бог ні, але я впевнена, що була велика, геніальна людина, що дала нам так багато добрих правил (заповідей), за - гадавший загадку життя, що створив нову свідомість. За це люди вбили його, він умирав у мученнях.
Великий росіянин поет А. С.Пушкін народився в Москві. У його сім’ї все захоплювалися літературою, поезією, музикою. У будинку була багата бібліотека, тому немає нічого дивного в тім, що хлопчик до одинадцяти років дивував дорослих своєю начитаністю. Він не тільки багато читав, але й сам писав вірші, поеми, склав комедію, що привела в захват сестру.
…так хто ж ти, нарешті? - Я - частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо. “Фауст” И. Ґете. Епіграфом до роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита” є слова Мефистофеля (диявола) одного з персонажів драми И. Ґете “Фауст”. Про що ж говорить Мефистофель і яке відношення до історії Майстра й Маргарити мають його слова? Цитатою з “Фауста” М. Булгаков випереджає появу Воланда; він як би попереджає читача, що нечиста сила в романі займає одне із провідних місць. Слова Мефистофеля повною мірою можна віднести й до булгаковського персонажа Воланду (більше того, Мефистофель і Воланд, по суті, одна особа).
Питання про долі російського селянства особливо гостро хвилював російську інтелігенцію на рубежі XIX XX століть. Реформа тільки збільшила й без того важке положення селян Росії. Мого улюбленого письменника И. А. Буніна не могло залишити байдужим таке положення трудівників, що годують батьківщину хлібом. Я вважаю, що з тої пори, як за зображення селянського життя серйозно узялися такі письменники, як Бунін, різко змінився в суспільстві сам погляд на селянина: від трохи ідеалізованого “мужичка” література пішла по напрямку глибокого збагнення особистості трудівника села. Тим більше він і сам, селянин, був досить складною й багатогранною особистістю. Вижити в нелюдських умовах дурні й безтурботні люди просто б не змогли
П’єса “Безприданниця” написана наприкінці 70-х років XIX століття. Це був час торжества нуворишів - розбагатілих купців. Все більший вплив на людей робили гроші, що заслонили справжні цінності. Трагічні наслідки цього ми бачимо, звертаючись до долі головної героїні драми
Роман И. А. Гончарова “Обломів” - класика російської літератури. У цьому романі перед нами з’являється два лики любові. Перший - любов Обломова й Ольги, другий - любов Штольца й Ольги. Як же вони різні!
Перше почуття - не встигши розцвісти - відразу зав’януло, друге - розцвітає довго, але, розпустившись і окрепнув, довго зберігає всю свіжість молодості. Любов Обломова й Ольги швидко в’яне. Можливо, у цьому винуваті вони обоє, але, швидше за все, всю провину можна покласти на Обломова. Його лінь і неробство й були причиною розриву. Та й сама Ольга не стільки любила, скільки хотіла любити свого невдачливого нареченого, нав’язуючи йому роль, противну для його
Модина Вікторія 10а НАПОЛЕОН РАСКОЛЬНИКОВА Й НАПОЛЕОН АНДРІЯ БОЛКОНСКОГО “На відміну від плеяди видатних західноєвропейських поетів-романтиків, у сприйнятті яких образ Наполеона був ще оточений героїчним або високим трагічним ореоломе Толстой і Достоевскийе показали, що сама ідея “наполеонизма” глибоко нелюдська, егоїстична, буржуазна й антидемократична по своїй сутності” Наполеона можна по праву назвати культовою фігурою IXX століття, що виражає суть епохи потрясінь. Тема “сильної особистості”, що живе тільки спрагою абсолютної влади над “тремтячою твариною” була досить актуальна в умовах бурхливо, що розвивається капіталізму, у Росії, і тому вона прикувала увагу багатьох письменників того часу. Пушкіна й Лермонтов у багатьох своїх добутках зверталися до особистості Бонапарта. Він володів розумами й душами багатьох літературних героїв, наприклад, Євгенія Онєгіна, у якого в кабінеті стояв “стовпчик з куклою чугунною під капелюхом, з похмурим чолом, з руками, стислими хрестом”; молодого француза Жюльена Сореля з “Червоного й чорного” Стендаля. Люди, що жили насправді й створені фантазією письменників, схилялися перед Наполеоном, наслідували йому, мріяли про подвиги подібних тим, які він зробив. У середині IXX століття два геніальні росіяни письменника Ф. М. Достоєвський і Л. Н. Толстой звернулися до цієї теми
