Як бачимо, демонстративний відхід авторів "Віх" усередину від "політики" зненацька приводить нас у саму гущавину сучасних політичних суперечок.

Коли докори, подібні формульованим в "Віхах", лунають із кафедри третьої Гос. Думи з вуст Маркова 2-го, еп. Евлогия й м. Вязигина, ми звичайно трактуємо їх як демагогічний прийом боротьби проти ненависної правим опозиції. Серйозна й спокійна полеміка в цій обстановці політичних обмежень, розрахованих на дію в темних низах, є зовсім неможливою. Інша справа, коли ті ж обвинувачення йдуть зсередини й підносять нам як частина інтелігентської ідеології. Політична пристрасть, спроби подіяти емоційним шляхом замість розумового, звичайно, не цілком відсутні й отут. Але було б неправильно через це ухилитися від розбору поставленого питання по суті. Відвід проти такого розбору в наших теоретичних супротивників уже готовий заздалегідь. Ви не можете, говорять нам, заперечувати констатируемих фактів: вони загальновідомі й загальновизнані. Ви можете тільки відшукати для них відоме історичне пояснення. Але пояснення не є виправдання. Ми ж не тільки констатуємо: ми вимагаємо покаяння й виправлення.

Дійсно, якщо не всі, те багато чого у твердженнях про "відщепенство" російської інтелігенції є щира правда. До, по-перше, є багато й абсолютно невірного. Ще більше - невірно витлумаченого. А, що головне, констатуючи й тлумачачи так чи інакше факти про російське інтелігентське відщепенство, ми зовсім не зобов’язуємося брати за вихідну точку поняття "Віх" про те, як "повинне бути" на ділі. Насамперед ми повинні перевірити підстави їх морального "зобов’язання". От чому докладний розбір обвинувачень російської інтелігенції в "відщепенстві" з тільки що зазначених точок зору представляється мені найважливішої із всіх завдань, які може поставити собі критика "Віх". Як би не дивилися на підняті ними питання самі автори "Віх", сперечатися з ними по суті - значить саме сперечатися на ґрунті формульованих ними політичних обвинувачень. Цим ми тепер і займемося.

Pages: 1 2 3