Поема «Сон» Т. Г. Шевченка — перший в українській літературі політичний твір. Назвавши свою поему комедією, Шевченко, очевидно, мав на увазі, по-перше, сатиричне відображення дійсності у творі, а по-друге, те, що в ньому, яку «Божественній комедії» Данте, йтиметься про пекло — тільки не небесне, а земне.

Структурно поема складається зі вступу та трьох картин сну, в яких автор «пролітає» над Україною, Сибіром і Петербургом.

Т. Г. Шевченко в поемі «Сон» чи не першим відважився засобами сатири описати вінценосних осіб — царя та царицю, які були душителями всього прогресивного. Якщо придворні поети говорили про царя як про «кедра благодатного», а про царицю — «біла лілея», «сонце ясне», то Шевченко забразив імператора «неначе з берлоги ведмідь виліз», а царицю — «мов опеньок засушений, тонка, довгонога», «мов та чапля між птахами». За їхню жорстоку політику щодо трудящого люду Шевченко так ненавидить царів, що називає їх у середньому роді. «Вінценосні» у нього здатні вести розмови лише про нові петлиці та про муштри.

Цар від пияцтва «одутий, аж посинів», кричить на придворних, б’є їх у пику. Вражає своєю силою правди картина «генерального мордобитія». Коли ж у володаря не стало III відділу, жандармерії, чиновництва, війська, тюрем, то грізний «ведмідь» став жалюгідним «кошеням».

Катами-людоїдами називає Шевченко Петра І й Катерину II: «Первий… розпинав нашу Україну», а «Вторая доконала вдову-сиротину». Саме вони знищили сотні тисяч українців, зігнавши їх на будівництво своєї столиці, зруйнували Запорозьку Січ, повернули селян у кріпацтво.

Образ панства поданий автором узагальнено, жоден з панів не індивідуалізований. Вони як кабани годовані чи індики — «пихаті, пузаті, …золотом облиті». Це підлабузники — «блюдолизи», кар’єристи, що прагнуть протовпитися «ближче… коло самих», люди, що втратили всяке почуття гідності. Для них, коли сам цар «вдарять або дулю дати благоволять» — уже щастя. «Панства, панства» розвелось так багато, що це вже становить загрозу для суспільства, адже їх треба годувати, одягати, розважати й виконувати їхні примхи.

Висновок. У своєму сатиричному творі Т. Г. Шевченко всебічно змалював суспільно-політичне життя миколаївської Росії І половини XIX століття, зумів розкрити людям істину, сказати правду про державу зла і несправедливості.

Змальовуючи в сатиричному плані царя, вельмож, чиновників у поемі «Сон», поет скривдженого народу засудив їхній паразитизм і вірнопіддан-ство, жорстоку антинародну політику, підніс голос на захист людської гідності.

Тарас Шевченко осуджує деспотію, прославляє героїв, які борються в ім’я майбутнього народу. Усі епізоди поеми підводять читача до висновку, що самодержавна система не має права на існування, бо вона антинародна.

Опорні слова й поняття: сатира, сатиричний, памфлет, політична тематика, засудження деспотії, загальнолюдські цінності.