Некрасов є спадкоємцем і продовжувачем кращих традицій російської поезії - її патріотизму, гражданственности й гуманності. Тема про призначення поезії - одна з основних у лірику Некрасова. Вірш “Поет і громадянин” - це драматичний роздум поета про співвідношення високої гражданственности з поетичним мистецтвом. Перед нами герой, що перебуває на розпуття і як що б персоніфікує різні тенденції в розвитку російської поезії того років, що почуває намічену дисгармонію між “цивільною поезією” і “чистим мистецтвом”. Почуття Поета змінюються від іронії стосовно Громадянина, від почуття переваги над ним до іронії, образі на самого себе, потім до почуття необоротної втрати людських і творчих цінностей і далі (в останньому монолозі) до похмурого озлоблення. Рух почуттів у Громадянина: від вимоги “громити” пороки сміло, “викривати зло” до розуміння необхідної для теперішньої поезії активної боротьби, гражданской позиції

По суті, перед нами не двобій двох супротивників, а взаємний пошук щирої відповіді на питання про роль поета й призначенні поезії в суспільному житті. Швидше за все, мова йде про зіткнення різних думок і почуттів у душі однієї людини. У суперечці немає переможця, а є загальний, єдино вірний висновок: роль художника в житті суспільства настільки значна, що жадає від його не тільки художе-ственного таланта, але й цивільних переконань. У літературу XIX століття ввійшла Муза Некрасова - сестра страждаючого, знівеченого, пригнобленого народу (“Учорашній день, години в шостому…

”). Муза Некрасова не тільки співчуває, вона протестує й кличе до боротьби. Юрбі нагадувати, що бідує народ, У той час як вона радіє й співає, До народу збуджувати вниманье сильних миру - Чому гідніше могла служити б ліра?.. Тема народу традиційно вважається некрасовской темою. Ап. Григор’єв назвав його “людиною з народним серцем”. За словами Достоєвського, поет “любив всіх тих, хто страждав від насилья”.

Вірш “Трійка” написано в улюбленому для Некрасова жанрі пісні. Ритміко-стилістичний лад вірша характеризується особливою наспівністю, повторами, властивій Народній пісні. У центрі вірша образ селянської дівчини, на яку “задивитися не диво”. Вірш має два тимчасових шари: сьогодення й майбутнє. У сьогоденні дівчина живе чекаючи любові: “знати, забило серденько тривогу”.

Але в майбутньому її чекає важкі частки, звичайна для жінки-селянки: “буде бити тебе чоловік-коверзун і свекруха в три погибелі гнути”. Кінець вірша повний смутку (“і схоронять у сиру могилу, як пройдеш ти важкий свій шлях”). Трійка - образ-символ, що часто з’являється в народних піснях (“От мчиться трійка поштова”), це завжди образ волі, волі, символ руху, мрії про щастя. В останній строфі чітко звучить мотив: щастя - це тільки мрія: “не наздогнати тобі скаженої трійки”.

У вірші “Міркування в парадного під’їзду” переважає епічний початок: узагальнена характеристика “парадного під’їзду” і окреслення мужиків-прохачів. Поет не наділяє кожного із селян якими-небудь конкретними, індивідуальними рисами. Деталі портрета зливають цю групу людей у єдиний поетичний образ: “сільські люди”, “армячишко худий на плечах”, “хрест на шиї й кров на ногах”. У другій частині з’являється лірична нота

Це авторське звертання до “власника розкішних палат”, що звучить те патетично (“Пробудися!.. Відвертай їх! у тобі їх спасенье!”), те скорботно й гнівно (“Що тобі ця скорбота волаюча, що тобі цей бідний народ?

”), те зло й іронічно (“і зійдеш ти в могилу… герой”). У заключній, третій частині епічн і ліричне зливаються воєдино.

Історія мужиків одержує конкретне завершення (“За заставою, у харчевні вбогої всі проп’ють мужики до рубля й підуть, жебраючи дорогою…”). Завершується вірш питанням, на який у поета не перебуває певної відповіді: Ти прокинешся ль, виконаний сил? Дуже важлива для розуміння особливостей поезії Некрасова так звана “покаянні лірики” - “Умру я незабаром”, “Лицар на годину”, “Я за те глибоко нехтую себе…”. Саме некрасовский герой виявив зразок мужності й спроби подолання трагічного розладу з allsoch. ru 2001-2005 самим собою, тому що йому все здавалося, що він не відповідає високому ідеалу поета й людини

Умру я незабаром… Жалюгідна спадщина, Про батьківщина, залишу я тобі… Особливе місце в “покаянній ліриці” займає тема морального ідеалу, у пошуках якого ліричний герой звертається насамперед до тих, хто ніс у собі біль про людину, біль про Росію (“На смерть Шевченко”, “Пам’яті Добролюбова”,“Пророк”). Народний заступник - страждалець, що йде на жертву

Характерний мотив вибраності, винятковості великих людей, які проносяться “зіркою падучої”, але без яких “стихла б нива життя”. В образі “народних заступників” проявляється їхній глибокий демократизм, органічний зв’язок з народною культурою. Не гірше нас він бачить неможливість Служити добру, не жертвуючи собою. Але любить він возвышенней і ширше, У його душі немає помислів мирських

По-новому Некрасов писав про любов. Поетизуючи зльоти любові, він не залишив без уваги ту “прозу”, що “у любові неминуча”. У його віршах з’явився образ незалежної героїні, часом норовливої й неприступної (“Я не люблю іронії твоєї…”). Відносини між люблячої сталі в лірику Некрасова більше складними: духовна близькість переміняється незлагодою й сваркою, герої часто не розуміють один одного, і це нерозуміння затьмарює їхня любов. Ми з тобою безглузді люди: Що мінута, то спалах готовий!

Облегченье схвильованих грудей, Нерозумне, різке слово. Трагічне сприйняття життя, жаль ближньому, нещадна рефлексія й у той же час невтримна спрага щастя - от відмітні риси поезії Некрасова