Багато чого ще, напевно, хоче Бути оспіваним голосом моїм… А. Ахматова Творчість великого художника - чи реаліста, модерніста - містить у собі цілий мир, все буття в його різноманітті. Однак завжди існують якісь найбільш загальні, універсальні теми й образи, властивим добуткам того або іншого автора. Так і all so ch. ru 2001 2005 творчість А. Ахматовій у цілому визначено рядом основних ідей і мотивів, що знайшли свій розвиток у її віршах. Мабуть, для мене Ахматова, насамперед, співак любові - того “високого й вогненного почуття”, що Ганна Андріївна вважала владарем миру (ніколи ще Шекспір сказав: “Любов і голод правлять миром”).

Тему любові Ахматова розробляє по-своєму, не так, як її великі сучасники. У неї немає ні містичних прозрінь, ні соціальної обумовленості любовних конфліктів: перше характерно для поезії Блоку, друге - для творчості Маяковського. У лірику ж Ахматової драматизм страсті ґрунтується на відносинах двох характерів, психологічному підході. Відтворюючи у віршах жіночу сутність, вона уникає абстракцій, символістики, філософських і соціальних узагальнень: любовна лірика Ахматовій реалістична й психологічна в кращих традиціях російської класичної літератури. Любов - почуття, що визначає для героїні сенс життя, її хід; воно - природний стан людського серця

Воно - “фатальне душ слиянье” і їх “двобій фатальний”, говорячи словами Тютчева. Воно - біль і борошно, для опису яких поет прибігає до майже натуралістичних деталей: Від Любові твоєї загадкової, Як від болю, у лемент кричу. Стала жовтої й припадочної, Ледве ноги волочу. Пригадуються рядки Маяковського: Я ж навік любов’ю поранений - ледве волочуся. При цьому на відміну від Маяковського, від Цветаевой Ахматова була дуже сдержанна у своїх віршах. Вони горять якимось внутрішнім вогнем, що дозволяє тільки припустити справжню силу й глибину страсті. З темою любові нерозривно зв’язана тема жіночої гордості й незалежності

Незважаючи на всепоглинаючу силу почуття, героїня відстоює своє право на внутрішню волю, індивідуальність: Є в близькості людей заповітна риса, Її не перейти закоханості й пристрасті… Думка про покірність, підпорядкування коханій людині далека героїні: Тобі покірної? Ти збожеволів! Покірна я одній Господній волі. Любов і творчості, пристрасть і призначення часто виникають у лірику поета як ворогуючі сторони. Їхні складні взаємини описуються в такий спосіб: Однією надією менше стало, Одною пісень більше буде. Поетичній душі нестерпно любовне мовчання, і тому вона співає. Обранець серця може відмовитися від її очей, але - Всю Життя ловити він буде вірш, Молитву губ моїх гордовитих. Лірична героїня поезії Ахматовій - теж поет

И, як у кожного поета, у неї є своя Муза. Її Муза - рідна сестра дантовской і шекспірівської, це муза-іноземка; вона - подруга й суперниця, неумолчный глас совісті й ніжна небожительница. У своїх віршах Ахматова часто розвиває тему поезії як шляхи служіння миру, людям - шляху найчастіше невдячн і тяжкого: Іди один і зціляй сліпих, Щоб довідатися у важку годину сомненья Учнів зловтішне глумленье И байдужість юрби. Цивільні мотиви органічно входять у творчість поета, їхня наявність випливає з подання Ахматової про високе призначення поезії

Поезія не тільки солодкий дарунок песнопенья, але й “веління небес”, важкий хрест, якому потрібно нести гідно. І тому поет завжди приречений бути в гущавині життя, у центрі подій, якими б трагічними вони не були: Ні, і не під далеким небозводом, И не під захистом далеких крив - Я була тоді З Моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був. Втеча, відступництво від своєї країни, від свого народу, від своїх ідеалів - учинки, неварті “скорботного духу” поезії. Образ жінки, її призначення, доля жінки-поета - такі прояви “жіночої” теми у творчості Ахматовій

У неї унікальне положення в російській літературі - положення першої жінки-поета (не поетеси, а саме поета). І сама вона усвідомлювала цю свою долю - бути першої, і тому в її лірику “жіноча” тема чи є не домінуючої, Ахматова не просто навчила “жінок говорити”, виразивши у своїй творчості жіночу душу, - вона цілеспрямовано руйнувала століттями образ, що складався, ікони, “генія чистої краси”: Ні, царевич, я не та, Ким мене ти бачити хочеш, И давно мої вуста Не цілують, а пророкують. Мир віршів Ахматовій - це мир, відверто, відкрито даний з позиції жінки, чия натура мінлива й суперечлива. Це мир, що виміряється I Глибиною особистих почуттів героїні. У подібному підході для поета - особлива сила й повнота сприйняття, а не його вузькість

Слід зазначити, що сама Ахматова була здатна об’єктивно й навіть із іронією віднести як до своєї ролі жінки-поета, так і до особливостей жіночої природи в загальному: чи Могла Бичі немов Дант творити, Або Лаура жар любові прославити? Я навчила жінок говорити, Але, Боже, як їх замовчати змусити! Санкт-Петербург, духовна батьківщина Ахматової, став невід’ємною частиною її творчості. Її поезія - поезія петербуржанки, стругаючи, класично розмірній, родинна самій архітектурі міста з його врочистістю, симетричністю й строгістю ліній. Вірші Ахматової невіддільні від Літнього саду, від білих ночей і невських набережних: Як Площі ці великі, Як гучні й круті мости! Для улюбленого міста в неї безліч епітетів - порию суперечливих: дикий, похмурий, священний, холодний, страждальницький, мрячний, спокійний, строгий Петербург, а потім Ленінград - незмінно присутній у її поезії тло, простір, де живуть любов і ненависть, зрада, розлука, радість, кров

Таким представляється мені поетичний мир Ахматової. Своєрідність її віршів, своєрідність трактування в них тих або інших традиційних мотивів обумовлено багато в чому творчою індивідуальністю автора, що сплавила воєдино велику традицію російської поезії XIX століття й мистецтво новітньої епохи. Вона внесла своє розуміння в такі теми, як любов, творчість, жіноча душа, патріотизм

При цьому внутрішнє щиросердечне багатство й величезний поетичний дарунок дозволили їй виявити із глибин свого “я” цілісну й універсальну картину миру й людини в ньому. Визначивши любов як центр миру й сенс життя, Ахматова тим самим зовсім не обмежує свою творчість - всі його мотиви й образи чудовим образом виявляються зв’язаними один з одним і із чітко позначеним центром. Її лірика - ярчайший приклад поезії теперішнього майстра й дійсно великої людини