Читаючи роман «Євгеній Онєгін», захоплюєшся не тільки досконалістю форми добутку, красою й легкістю мови, але й різноманіттям порушених поетом проблем, що хвилювали російське суспільство 20-х років XIX століття. Головна трагедія прогресивної молоді того часу - це розчарування в навколишній їхній дійсності, у порожнім світському житті. До числа таких розчарованих людей ставиться й Онєгін

А от інший роману герой: Володимир Ленский. Пушкіна малює надзвичайно яскравий і живий образ, що вражає своєю щирістю, порядністю й незахищеністю від будь-яких ударів долі. Давайте довідаємося цього героя ближче. Це був

Красень, у повному кольорі років,

Шанувальник Канта й поет

Він з Німеччини мрячної

Привіз ученості плоди:

Вільнолюбні мрії,

Дух палкий і досить дивний,

Завжди захоплене мовлення

И кучері чорні до плечей

Із цих рядків ми довідаємося, що дитинство Ленского пройшло вдалечині від Росії. Він жив і вчився в Німеччині, «під небом Шиллера й Ґете», де «їхнім поетичним вогнем душу запалилася в ньому». Ленский - поет-романтик, «від хладного розпусти світла ще зів’янути не встигши», «він співав побляклий життя колір без малого в осьмнадцать років». Ми бачимо мрійливої людинии, що свої настрої й мрії прагне виразити у віршах. Він далекий світському суспільству й різко виділяється на тлі пустяковьих, буянових, петушкових і харликових:

…Йому не подобалися бенкети,

Біг він їхньої бесіди шумної

Ленский не може знайти в навколишнім його суспільстві близьких собі за духом людей. І, може бути, саме це приводить героя в будинок Онєгіна. Зароджується дружба, настільки незвичайна й дивна:

Вони зійшлися. Хвиля й камінь,

Вірші й проза, лід і пломінь

Не настільки різні меж собою

Незважаючи на те, що «меж ними все народжувало суперечки й до міркування тяглася», ці люди випробовують взаємну симпатію. Для Ленского ця дружба мала особливо велике значення, тому що в той момент він мав потребу у вірному другу, якому міг довірити всі свої почуття, переживання, поговорити на філософські теми:

Племен минулі договори,

Плоди наук, доброї зло,

И забобони вікові,

И труни таємниці фатальні

Доля й життя у свою чреду,

Усе піддавалося їх суду

Пушкін так показує подання Ленского про дружбу, честі, шляхетності, підтверджуючи те, що герой високо цінував дружні відносини з Онєгіним:

Він вірив, що друзі готові

За честь його приять окови,

И що не мерзне їхня рука

Розбити посудина наклепника

Автор звертає увагу на те, що Ленский живе у своєму романтичному світі. «Серцем милий невіглас», герой не розуміє всієї глибини сутності речей, і тому закохується в Ольгу, помітивши лише «ока, як небо блакитні, посмішку, локони лляні, движенья, голос, легкий стан…» За словами Бєлінського, Володимир «прикрасив її достоїнствами й досконалостями, приписав їй почуття й думки, яких у ній не було». Так, так воно і є. Але він любив:

Ах, він любив, як у наші лета

Уже не люблять; як одна

Божевільна душа поета

Ще любити засуджена…

Але ми бачимо, що Ольга аж ніяк не ідеальна. Вона така ж, як і її перевесниці, легковажна дівчина, пересічна натура

Із прочитаних сторінок роману розумієш, що сутністю й метою життя Ленского була віра в любов, дружбу й волю. І, може бути, тому герой сприймає невдалий жарт Онєгіна як зраду й зрадництво кращого друга. «Не в силах снесть обману», Ленский викликає Онєгіна на дуель, «решась кокетку ненавидіти».

И от:

Онєгін вистрілив… Пробили

Годинники визначені: поет

Роняє мовчачи пістолет».

Смерть героя символична, вона мимоволі приводить до думки про те, що романтик, мрійник, що не знає дійсності, повинен загинути при зіткненні з життям. Для самого ж поета смерть - це рятування від життя серед обивателів, вихід з тої моральної порожнечі, що панує у світському суспільстві

А. С. Пушкін створив дивний образ представника передової дворянської інтелігенції, образ поета-лірика, що романтично сприймає життя й людей, що вірять у високу дружбу, у вічну, ідеальну любов

На відміну від Онєгіна, Ленский не зіпсований столичним життям. Дитячі роки його пройшли в провінційній садибній глухомані, у близькості до природи, в оточенні патріархальних поміщиків з їхньою простодушністю, хлібосольством, щирою доброзичливістю. Ще в отрочні роки він випробував перші проблиски любовного почуття, позбавлені світської театральності, столичного манірності:

Ледве отрок,

Ольгою полонений,

Серцевих борошн ще не знав,

Він був свідок розчулений

Її дитячих забав;

У тіні хранительной діброви

Він розділяв її забави,

И дітям ладили вінці

Друзі соседи, їх батьки

Об’єктивуючи, відокремлюючи від себе характер Ленского, Пушкін рідше прибігає до опису зовнішніх обставин життя героя, як це було з Онєгіним. Він частіше зображує щиросердечний мир Ленского, створюючи реалістичний образ його романтичного світогляду. Вірші Ленского автор пронизує зсередини добрим гумором або легкою іронією: « чиВпаду я стрілою простромлений»;

А я, бути може, я гробниці

Зійду в таємничий покров»

чиПрийдеш, діва краси,

Злізу пролити над ранньою урною» і т. п.

Виникає незалежний від автора живий образ романтичного поета. Умілої рукою реаліста Пушкін типізує романтичний стиль із його вигадливими перифразами, з його пристрастю до архаїчних деталей: романтична стріла замість прозаїчної кулі, «діва краси», «рання урна», ускладнена синтаксична інверсія. Дослідник реалістичного стилю Пушкіна Г. А. Гуковский говорить, що «Ленский сполучає в собі ознаки обох плинів російського романтизму пушкінського часу - і психологічного, «ідеального» романтизму Жуковського і його школи, і цивільного романтизму декабристського типу. Пояснюється це, звичайно, тим, що суть образа Ленского - взагалі «романтизм», як єдиний принцип культури».

До цього можна ще додати, що романтизм Ленского - взагалі романтизм, як універсальна й вічна прикмета юнацького світовідчування. У Ленском Пушкін створює образ юного, поетично обдарованого парубка, що ще не знайшов себе, але обладающего богатими потенційними можливостями. Як пелюстки квітки в бутоні, що не розгорнувся, вони ще не розкрилися в ньому, але, у випадку своєї реалізації, вони можуть повернути характер Ленского в самі різні сторони. Із цього погляду й весь роман Пушкіна нагадує собою ще що не розпустилася, що не лопнула бруньку, що містить у собі майбутній колір і плід російського життя, всі листочки й пелюстки якої із властивої ним життєвою енергією ще не розгорнулися, але вже готові ксамораскритию.

Саме туди в привабливе, багатообіцяюче, але й таємниче майбутнє, спрямована в Пушкіна «далечінь вільного роману». У серцевині цієї бруньки ще що не відбулася, але вже, що дозріває любов, Онєгіна й Тетяни, що символізує далеко разошедшиеся в послепетровский період, але корінні сили, що тепер кинулися до з’єднання, і стихії російського життя: «кипляча в дії порожньому» інтелектуальна вершина російського суспільства й остающаяся вірної переказам і святиням тисячолітньої Росії його провінційна глибина

Збережи - » Опис характеру Ленского в романі «Євгеній Онєгін» . З'явився готовий твір.