. Оформлення купчої в цивільній палаті. (Аналіз епізоду 7 глави першого тому поеми Н. В. Гоголя “Мертві душі”.) Бесіда Чичикова з Маниловим. (Аналіз епізоду 2 глави першого тому поеми Н. В.Гоголя “Мертві душі”.) Ах, якщо ти мене зрозумієш, Прости вільні натяки; Нехай істину приховає неправда: Що ж робити? - Всі ми людини!

М. Ю. Лермонтов Поема Миколи Васильовича Гоголя «Мертві душі», що з’явилася в 40-е роки XIX століття, розкрила сатиричний талант письменника, що піднімається в разючому сміху до сарказму Гоголь одним з перших письменників зрозумів велику силу сатири й використовував неї, критикуючи поміщицько-кріпосницький лад Росії. Поема з’явилася в той момент, коли кріпосне право «розписалося» у своїй неспроможності, згубності не тільки для залежних від нього селян, але в ще більшому ступені для поміщиків, що втрачають людський вигляд і достоїнство особистості. Створивши незабутню й правдиву галерею портретів і характерів кріпосників, Гоголь викликує: «И до якої незначності, дріб’язковості, гидоти міг снизойти людина! Міг так змінитися!

И схоже це на правду? Все похоже на правду? Все похоже на правду, все може статися з людиною…» Поема написана у формі подорожі головного героя Павла Івановича Чичикова по півдні Росії з метою «збивання» капіталу шахрайським методом. Тема подорожі в російській літературі не нова, вона дозволяє авторові показати всю Росію, зробити потрібні йому висновки й узагальнення

Причому це «знайомство» іде в певному порядку, авторові треба показати поступову деградацію поміщика-кріпосника від прекраснодушного ледаря Манилова через « збирачів-кулаків» Коробочки й Собакевича, п’яниці й картяра Ноздрева до «діри на людстві» — Плюшкину. Починається знайомство із кріпосниками з Манилова, досить приємного зовні людини. Чичиков шукає « Заманилов-Ку», але «село Маниловка деяких могла заманити своїм місцем розташування. Будинок панський стояв одинаком на юру— °т” критому всім вітрам… спадистість гори, на якій він стояв, була одягнена підстриженим дерном

На ній були розкидані по-англійському дві-три клумби з кущами сиреней і жовтих акацій! п’ять-шість беріз невеликими купами… Під двома з них була альтанка…

з написом: “Храм відокремленого міркування”… вляли дві баби, які, картинно підібравши плаття… ° чи п° коліна в ставку’ тягнучи… бредень».

Павлу Івановичу Чичикову й читачам відкривається доволь-претензійна й одночасно жалюгідна картина. Сам Манилов зустрічі із Чичиковым поводиться зайво люб’язно, до притор-ти нав’язливо. Про нього автор говорить, що Манилова можна оха-актеризовать так: «Є рід людей, відомих під ім’ям: люди собі, ні те ні рє, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан…

» Манилов спочатку здається приємною й увічливою людиною, але Гоголь раз у раз уводить в опис деталі, що характеризують його не із кращої сторони. У кабінеті хазяїна «завжди лежала якась книжка, закладена закладкою на чотирнадцятій сторінці, що він постійно читав уже два роки». Чудова деталь, що показує розумовий рівень поміщика

Його эстетические запити обмежуються тим, що він вивалює на підвіконня попіл із трубки, вишиковуючи не те безладні купи, не те «ладу» щось фантастичне. Манилов зовсім не господарює, передоручивши селян злодію-прикажчикові-злодієві. Він ні сам не знає, скільки вмерло кріпаків, ні викликаний на доповідь прикажчик

Манилова не цікавить суть справи Чичикова. Він не може зрозуміти, для чого Павлу Івановичу потрібні мертві душі. Чичиков, підбудовуючись під «витончений стиль» хазяїна, виражає свої думки витіювато, називаючи померлих - «які до певної міри закінчили своє існування».

Чичиков озадачивет Манилова на мить, але потім все проходить: поміщик не звик замислюватися, йому досить слова шахрая, і Манилов готовий далі захоплюватися Павлом Івановичем, він заради «нового приятеля» власноручно перепише список всіх померлих селян, прикрасить його шовковою стрічкою. Як яскраво высвечивается характер Манилова. Він робить бездумно «брудне» справу, але перев’язує «упакування» гарною стрічкою, його цікавить не суть, а зовнішня красивість

Цьому легковеру досить невиразних фраз Чичикова, щоб заспокоїлася його совість, а може бути, вона й не просипалася?! Цікавий і образ Чичикова. Він прекрасний психолог, що розуміє «природу Манилова». Павло Іванович, говорячи з по-Мещиком, починає так само єлейно посміхатися, лабузнитися перед Хазяїном, приймаючи його манеру поводження. Чичикову важливо доїтися своєї мети - зібрати якнайбільше душ померлих селян, що не пройшли ревізької казки

Він задумав гранди-°3Ную аферу й тепер іде напролом до своєї мети. Для нього не Уществует морального бар’єра, який би не можна було оойти. Гоголь зумів побачити клас, що народжується, капіталістів і геніально зобразив окремих його типів. Письменник їм з перших побачив непривабливе «особу» капіталу й зал його «у всій вроді» у поемі «Мертві душі».