П’єса А. С. Грибоєдова «Горі від розуму» знаменує собою перемогу у творчості письменника реалізму, точніше кажучи, критичного реалізму. У п’єсі ставляться самі пекучі питання тодішньої пори: положення російського народу, кріпосне право, взаємини між поміщиками й селянами, самодержавна влада, божевільне марнотратство дворян, стан освіти, принципи виховання й утворення, незалежність і свобода особи, національна самобутність і тому подібне

Але сила таланта А. С. Грибоєдова позначилася й у тім, що майже будь-який персонаж його геніальної п’єси - тип широкого масштабу й одночасно портрет. Іншими словами, кожний герой п’єси, виявляючи собою типовий образ, є в той же час неповторною особистістю. Попередньому Грибоєдову драматургія вже створювала індивідуальні образи, але їхня індивідуальність розкривалася переважно односторонньо, однолінійно, схематично, у них найчастіше виражалася яка-небудь одна провідна риса характеру. Розвиваючи кращі досягнення своїх попередників, А. С. Грибоєдов прагнув зобразити своїх героїв настільки ж складними, як складні реальні люди. Драматург ламає закони комедії класицизму й уводить у п’єсу діючих осіб, які валуни не для розвитку любовної інтриги, а для зображення вибраної драматургом соціального середовища, її вдач (образи Репетилова, Загорецкого, Тугоуховских). П. А. Катенин дорікав А. С. Грибоєдова в тім, що в його п’єсі «сцени зв’язані довільно», але той справедливо відповідав йому: «Так само як у натурі всяких подій, дрібних і важливих».

Одним з найбільш складних і суперечливих характерів у п’єсі «Горі від розуму» є Софія. На наш погляд, найбільше тонко зрозумів цей образ И. А. Гончарів. У статті «Мильон роздирань» він насамперед звертає увагу на складність її характеру. Він говорить про суміш у Софії «гарних інстинктів з неправдою», «живого розуму з відсутністю всякого натяку на переконання». «У власній, особистій її фізіономії, - писав Гончарів, - ховається в тіні щось своє, гаряче, ніжне, навіть мрійливе». Гончарів побачив у ній «задатки незвичайної натури». Його висновок досить красномовний: «Недарма неї любив і Чацкий». Чацкий у п’єсі адресує свої мовлення насамперед Софії. Саме Софію він уважає своєю однодумницею. Він звик вірити тому, що вона розділяє його погляди. Цієї віри, принаймні в першій дії, не похитнули в ньому «ні далечінь», «ні розваги, ні зміна місць».

Любов Чацкого до Софії допомагає нам зрозуміти одну істину: характер героїні в чомусь немаловажному під стать героєві. У свої сімнадцять років вона не тільки «розцвіла прелестно», як говорить про неї з любов’ю піднесений Чацкий, але й проявляє завидну незалежність думок, немислиму для таких людей, як Мовчазний або навіть її батько. Досить зіставити фамусовское «що стане говорити княгиня Марья Алексєєва!», молчалинское «адже потрібно ж залежати від інших» і репліку Софії- «Що мені поголоска? Хто хоче, так і судить».

Хоча у всім цьому, можливо, чималу роль грає просто та безпосередність, незіпсованість її натури, що дозволила И. А. Гончарову зближати грибоедовскую героїню з пушкінською Тетяною Ларіної: «…Вона в любові своєї точно так само готова видати себе, як Тетяна: обидві, як у лунатизмі, бродять у захопленні з дитячою простотою».

Для батька Софії в книгах - все зло. А Софія виховувалася на них. Швидше за все, саме на тих, які минулому доступні й «повітовій панянці», пушкінській Тетяні - Ричардсон, Руссо, де Сталь. По них-те, швидше за все, Софія й сконструювала той ідеальний образ, що їй бачиться Вмолчалине.

Героїня грибоедовской п’єси, по суті, одержує лише перший твердий урок. Вона зображена на початку тих випробувань, які випадають їй на частку. Тому Софія - характер, що може бути ще розвинений і розкритий «до кінця» тільки вбудущем.

Уже перші явища п’єси малюють натуру живу, захопливу, свавільну, що обіцяє своїм поводженням бурхливий розвиток подій. Згадаємо гончаровские слова про те, що в її «фізіономії ховається в тіні щось своє, гаряче, ніжне, навіть мрійливе».

Грибоєдову було необхідно намітити ці якості героїні вже в перших явищах п’єси, перше ніж у дію ввімкнеться головний герой. Це було важливо саме тому, що в контактах з ним Софія все-таки замикається в собі, вислизає, і для глядачів може залишитися не до кінця ясної внутрішнє мотивування її вчинків

Надзвичайно важливий для розуміння образа героїні п’єси її сон. Сон, розказаний Софією, містить як би формулу її душі й своєрідну програму дії. Тут уперше самою Софією названі ті риси її особистості, які так високо оцінював И. А. Гончарів. Сон Софії так важливий для збагнення її характеру, як важливий сон Тетяни Ларіній для збагнення характеру пушкінської героїні, хоча Тетяні її сон сниться насправді, а Софія свій сон складає. Але складає-те вона його так, що в ньому дуже рельєфно переглядають і її характер, і її «таємні» наміри

«Історично безперечно, - справедливо констатував Н. К. Пиксанов, - що драма, пережита Софією Фамусовой у фіналі четвертого акту, є в російській літературі… першим і блискучим досвідом художнього зображення щиросердечного життя жінки. Драма Тетяни Ларіній створена пізніше».

Зіставляючи Тетяну й Софію, И. А. Гончарів писав, що «величезна різниця не між нею й Тетяною, а між Онєгіним і Мовчазним. Вибір Софії, звичайно, не рекомендує її…». У Молчалине вона фатальним образом помиляється. От що наносить їй жорстокий удар. Так само як і головному героєві, їй теж випадає на частку своє серцеве горе, свій «мильон роздирань».

Поступово втягуючись у своєрідну боротьбу із Чацким, вона в якийсь момент втрачає можливість відчувати грань, що відокремлює дії кілкі, роздратовані від учинку явно безчесного. Але може бути, саме тому її можна вважати одним із самих живих персонажів комедії. Софія - це не тільки певний соціальний тип, не тільки певна моральна модель, але і яскрава індивідуальність

Від природи Софія наділена гарними якостями: сильним розумом, незалежним характером. Вона здатна глибоко переживати й щиро любити. Ця дівчина одержала гарне утворення й виховання. Героїня захоплюється читанням французької літератури. Але, на жаль, всі ці позитивні риси характеру Софії не могли одержати розвитку у фамусовском суспільстві. Подання про людей вона черпала із сентиментальних французьких романів, ця література розвила в Софії мрійність і чутливість. Тому вона не випадково звернула увагу на Молчалина, що своїми рисами й своїм поводженням нагадував їй її улюблених героїв. Однак не можна сказати, що Софія осліплена: вона здатна оцінити обранця здраво й критично:

Звичайно, немає в ньому цього розуму,

Що геній для інших, а для інших чуму,

Який швидкий, блестящ і незабаром опротивит.

Софія ще й тому полюбила Молчалина, що їй, девуш- ке з характером, потрібний у житті людин, яким вона могла б керувати

Любов Чацкого до героїні допомагає нам зрозуміти одну істину: характер Софії в чомусь головному під стать самому Чацкому. У свої сімнадцять років вона не тільки “розцвіла прелестно”, але й проявляє завидну незалежність думок, немислиму для таких людей, як Молчалин або навіть її батько. Про це говорить така репліка Софії: “Що мені поголоска? Хто хоче, так і судить”. Чацкий це розуміє й свої мовлення адресує насамперед Софії. Саме Софію він уважає своєю однодумницею. Він звик вірити тому, що вона розділяє його погляди. Цієї віри не похитнули в ньому “ні далечінь”, “ні розваги, ні зміна місць”. Тому Чацкий, вернувшись у Москву й побачивши, як змінилася Софія під впливом оточення, дуже переживає. Софія також дуже переживає, але вже через інше. Вона мимоволі чує розмову Молчалина з Лізою й раптом бачить свого обранця зовсім з іншої сторони. Вона розуміє, що потрібна була йому тільки для того, щоб, улучив момент, скористатися її впливом і одержати вище чин. Софія одержує перший жорстокий урок

Можливо, коли-небудь Софія довідалася б про щирі наміри Молчалина і їй не було б так боляче, але зараз вона втратила людину, що дуже підходив на роль чоловіка-хлопчика, чоловіка-слуги. Їй не потрібний була така людина, як Чацкий, але саме він відкрив їй ока на все що відбувається. Якби Софія виросла в іншому середовищі, воно, можливо, вибрала б Чацкого. Однак вона вибирає таку людину, що їй більше підходить, тому що не мислить собі іншого героя. Але, по зауваженню того ж Гончарова, “важче всіх, важче навіть Чацкого” саме Софії

Pages: 1 2