Найбільше повно образ саду представлений у першому романі Андрєєва «Сашка Жегулев» (1911). Для добутку характерна значно більша масштабність хронотопа, чим для «малих» епічних жанрів. У романі простір мифологизируется. Воно складається з топографічного - провінційне місто Н. і його околиці - і узагальнено^-символічного - Росія, що відкривається героєві в «гулі потужних дерев» - фантастично загадкового саду, в «вабливою далечінню» дорозі [2, 79]. Топографічне ділиться на дві частини, що відповідають двом сторонам життя й душі героя. Місто й село, сад і ліс - два полюси Росії: місто - «картини» життя культурних шарів російського суспільства», село - символ «чорноземної Росії», втілення стихійного, темного, бунтарського початку вприроде.

Цю же символіку одержують образи саду й лісу. У саду «розкидалися потужні намети такої зеленої глибини й непроникності, що мимоволі пригадувалася тільки що виучена історія про патріарха Авраамі: як зустрічає під дубом Добродії» [2, 78]. Переїхавши з Петербурга, сім’я Сашка довго вибирає квартиру, поки «не попався скарб: особнячок у п’ять кімнат у величезному, многодесятинном саду, чи ледве не паренню: липи в петербурзькому Літньому саду пригадувалися з іронією…» [2, 78]. Але «перший час петербурзькі діти боялися саду, не зважувалися заходити в глибину» [2, 78]. Страх був пов’язаний з таємничістю саду. Згодом «страх не проходив, тільки замість болю став радістю: страшно - значить добре» [2, 79].

Сад асоціюється з «вечноженственним», високоодухотворенним початком Росії: «в осінні темні ночі їх (дерев - А. Р.) рівний гул наповнював всю землю й давав почуття такої широчіні, немов у темряві, починалася величезна Росія. …душа росте разом з гулом, шириться, пливе над темними вершинами й покриває всю землю, і ця земля є Росія. І проходило тоді почуття такого великого спокою, і неосяжного щастя, і нез’ясованого суму, що звичайний сон з його безглуздими мріями, прикрим повторенням крихітного дня здавався стомленням і нудьгою» [2, 78].

«Батьківське» початок укладений в образі міста, особливо Петербурга (у роман Андрєєва суггестивно включений «міф про Петербург»), звідки після смерті генерала Олена Петрівна разом з дітьми «виїхала на проживання у своє тихе губернське місто» [2, 74]: думала, «що в мирній і наївній провінції вона вірніше збереже сина, ніж у великому, квапливому й розбещеному місті» [2, 74]. Тому природне бурління природи навесні, народження нового життя протипоставлені перекрученому лику міста, у якому «мертво гуркочуть… типографические машини… і метається злякано міська, уже стомлена думка» [2, 149].

Сад стає символом початку й кінця, він наставник мудрий, через нього пізнається шлях Росії й шлях людський. Образ-Символ тим самим мифологизируется, створюючи особливий мікрокосмос душі людини й буття Росії

Роман «Сашка Жегулев» стає відправною крапкою для наступних творів Андрєєва. З’являються нові мотиви й образи, наприклад: образ дороги; мотиви чоловічого й жіночого, відповідно батьківського й материнського, егоїстично-вольового й духовного, початку в людині. Нову семантику одержують символічні образи Саду, Міста, Петербурга й Будинку й т. д.

Серед таких «продовжень» можна назвати «таємничу» повість «Він (Оповідання невідомого)» (1913). У ній сад - символ «незвичайного й навіть жахливого, робить лиховісне враження й має влада над людьми» [6, 185].

Таким чином, традиційний для світової літератури образ саду в Андрєєва хоча й виявляє генетичний зв’язок з Біблією, класикою, все-таки відрізняється високим ступенем новаторства. Письменник оригінально трансформує традиційний зміст і функції образа. Образ саду й предметен, і набуває символіко-міфологічного сенсу в суб’єктивному сприйнятті героїв, а внутрішньо розвиток його символічних значень (страх життя, примарність, живаючи життя, надія, воля / воля / вибір, таємниця й ін.) у добутках запам’ятовує неоднаковий процес збагнення героями суті буття й оригінальну позицію самого Андрєєва: «И моя суть у тім, що я не приймаю миру, яким мені дали його наставники й учителі, а беспокойнейшим образом ставлю йому питання, розколупую, розкопую…» (з листа Л. Н. Андрєєва А. С. Голоушеву, 15 грудня 1916 року).

Рубан А.