Багатьох росіян письменників вабив Кавказ, таємничий край, «де люди вільні, як орли»: Кавказ називали «Теплим Сибіром»; туди в діючу армію засилали неугодних. На Кавказ їхали й молоді люди в спразі побувати в «теперішній справі», туди прагнули і як в екзотичну країну чудес. З 1817 Росія вела боротьбу з розрізненими горянськими племенами , що об’єдналися в боротьбі за волю під прапорами Шаміля

Брали участь у цій війні й інших офіцерах М. Лермонтов і Л. Толстой, але не війну оспівали вони у своїх кавказьких утворах, а прекрасну, сувору, дику красу гір, колоритне життя горців, що чарує красу горянок, легенди й сказання аулів. У свій час Бєлінський відзначав, що Кавказ зробився для росіян « заповітною країною волі й невичерпної поезії» з легкої руки А. С. Пушкіна. У його вірші «Обвал» з надзвичайною силою й поетичністю зображена могутня й дика природа:

Дроблячись об похмурі скелі,

Шумлять і піняться вали,

И треба мною шумлять орли

И нарікає бор…

И блищать серед хвилястої імли

Вершини гір

Своєму другові Н. Раєвському Пушкін присвятив поему «Кавказький бранець» . Захоплюючись красою Кавказу , він писав :

« чиЗабуду його кременисті вершини,

Гримучі ключі, що зів’янули рівнини…

У цій романтичній поемі протипоставлене розчароване « дитя цивілізації»- росіянин, «європеєць» і ……, дитя природи, «діва гір», що живе природним життям, втілення любові й самопожертви. Поема Пушкіна відкриває тему трагічного протистояння Росії й Кавказу, тему, що, видимо ніколи не буде вичерпана. Мотив любові до Кавказу проходить і через всю творчість М. Ю. Лермонтова, який у свій час уразила поема «Кавказький бранець». Не дивно, що деякі риси (горда самітність, таємничість, палка пристрасть) поєднують героїв пушкінської поеми й героїв Лермонтова:

И хладен блиск його очей…

Почуття, страсті,

В очах навіки догорівши,

Таяться, як у печері лев,

Глибоко в серце…

Кавказ для Лермонтова пов’язаний зі спогадами його дитинства, романтичним світовідчуванням, тугою за незвичайним, потребою у величному. З юнацького років він марив Кавказом, буваючи там, він слухав оповідання про країну, записував народні пісні. Поема «Утікач», наприклад, виросла із черкеської народної пісні. Поему цю варто було б читати всім, хто в різні роки приймав рішення про втихомирення непокірливих горянських народів. Немає для черкеса більшої ганьби, чим боягузтво на поле бою й невміння помститися. Із презирством відвернувся від утікача й умираючий друг, і кохана, і навіть мати. І коли на ранок « удар кинджала припинив нещасну ганьбу», мати його лише « хладно відвернула погляд». Лермонтов славить Кавказ і вустами свого героя Мцири, що предпочитают життя в неволі 3-и дня життя на волі

Сияньем блакитного дня

Упьюся я в останній раз

Відтіля видний і Кавказ!

Бути може він зі своїх висот

Привіт прощальний мені надішле…

сумний Демон, ЩоБлукав у пустелі миру, знаходить край, гідний його долі й страсті:

Прекрасний ти, суворий край волі!

И ви, престоли вічні природи

Нарешті, сам поет у вірші «Кавказ» викликує:

Як солодку пісню вітчизни моєї

Люблю я Кавказ!

Тема Кавказу знайшла відбиття й у творчості Л. Н. Толстого. У його добутках ми знайдемо й опис гір Кавказу, їх «громадности» і «легкості», їхньої нескінченної краси, перед якою такими дрібними здаються життєві колишні враження. Ми знайдемо опис чеченських аулів і козацьких станиць, розташованих у трьохстах сажнях друг від друга. Ми довідаємося, що здавна ці народи живуть разом, і звичаї їх переплелися, і любов до волі, ледарству, грабежу й війні становлять головні риси їхнього характеру. Але у творах Толстого Кавказ з’являється і як арена історичної драми, як місце задоволення великодержавного марнославства. Повість «Кавказький бранець» -добуток просте і ясне

Легеня в сприйнятті, воно дає відповіді на сложнейшие філософський^-філософські-морально-філософські питання: чи можна бути милосердним до ворога й простити зрадництво товариша, чи коштує через національну ворожнечу перекреслювати гуманні, людські відносини. В останні роки життя Толстого залучила особистість сподвижника Шаміля - волелюбний і мужній Хаджі – Мурата. Нескорений, він біг і загинув, захищаючи свою волю, життя своєї сім’ї. Товстої явно співчуває своєму героєві, відзначаючи, поряд з хоробрістю й молодецтвом, його якусь дитячу безпосередність. І в теж час жорстокість, мстивість горців викликають осуд письменника. Війна є війна, вона завжди кров, пожарища, плач удів, матерів і сиріт. Бачити це письменникові боляче, будь-яке вбивство для нього протиприродно.

Як би передбачаючи сучасну трагедію російсько-кавказьких відносин, А. С. Пушкін писав: Кавказу горді сини, Боролися, гинули ви жахливо, Але не врятувала вас наша кров…А Лермонтов, як би в продовженні цього життя, філософськи зауважує:

И с смутком таємницею й серцевої

Я думала: « Жалюгідна людина…

Чого він хоче?…

Небо ясно.

Під небом багато місця всім;

Але безупинно й дарма

Один ворогує він навіщо?

(« Валерик »)

Збережи - » Образ Кавказу, як девствующие особа в добутках російських класиків . З'явився готовий твір.