Я думаю, що в нас уже досить з’ясувався основний характер іспанських націй. Повна ентузіазму, з гарячою вірою, з нескоримою спрагою швидкого збагачення, з непомірним честолюбством і прагненням до переваги, вона, заодно зі своїми першими государями з австрійського будинку, - Карлом V і Пилипом II, - ринулася в політику пригод. Спочатку її зусилля увінчалися повним успіхом: іспанська піхота довго не знала собі суперників у Європі, a великі полководці, митецькі дипломати, чудові державні люди, що виходили з Мадрида, усталювали панування Іспанії в Нідерландах, Неаполе, Сицилії, Португалії й у віце-королівствах американського континенту. Поки ця політика боротьби, перемоги, випадків, залишалася торжествуючої, значення Мадрида природно зростало, у нього із всіх кінців стікалися величезні багатства, придбані, втім, більше хижацтвом, чим шляхом комерційної, або промислової діяльності. Але кастильские громадяни, упоєні успіхом, бачили перед собою одну тільки блискучу сторону. Майбутнє здавалося їм повним такої слави, такого благоденства, що вони вже не вважали потрібним виховувати своїх дітей у колишній суворій школі праці, знаходячи це принизливим, з’явилися нові потреби, нові смаки, нові погляди на життя, a разом з тим і в самому характері народу відбулася сумна зміна: вигідна посада в який-небудь із завойованих європейських країн, одержання права на володіння землею або рабами в Америці, по милості якого-небудь віце-короля, - от що ставало метою всіх честолюбних прагнень гордих іспанських гідальго

Тому, коли, наприкінці царювання Пилипа II, період успіхів і процвітання змінився періодом занепаду й збідніння, коли безгрішшя давало себе почувати навіть у королівській скарбниці, виснаженої величезними витратами на озброєння, іспанська нації раптом опинилася у фальшивому положенні багатія, що промотався, що хапається вже за всякий засіб, аби тільки повернути свій добробут. Ця характерна риса суспільства не сповільнила, звичайно, відбитися й у літературі, створити в ній той новий рід, що відомо за назвою picaresco (від слова picaro - шахрай, шахрай).

При тім сумному соціальному стані, коли доводилося всіма шляхами знаходити засоби до життя, - спритність, спритність, інтрига, - починають грати переважні ролі. З однієї сторони є авантюристи вищого польоту, яким, за допомогою вельможних родичів і заступників, удалося, так чи інакше, досягти мети своїх честолюбних прагнень: з іншого боку - молоді гідальго, - спритні, блискучі, зарозумілі, що винятково покладають всі свої надії на прихильну посмішку якої-небудь впливової дами, або на влучний удар своєї шпаги. A навколо всіх цих випадкових удалих людей кишить незліченний рій стряпчих, писарів, маклерів, акторок, цілий мир ділків і всіляких пройдисвітів, що шукають тільки випадку поживиться за рахунок пороків і страстей багатих сеньйорів, або швидко збагачених ними дам. Ще нижче - на самому останньому щаблі суспільних сходів утвориться густий шар альгвазилов, злиденних, розбійників, злодіїв, і всякого наброду гулящих ледарів, але тямущих, спритних і в теж час повних найнижчих страстей. Відірвані від праці тією же гарячкою швидкої наживи, вони усе глибше й глибше поринають тепер у вир пороків і злочинів

Протягом цілого століття ця дія, що розтліває, ажіотажу не перестає проникати в усі шари суспільства, a тому що одночасно Іспанії доводиться заносити у свої літописи одні тільки невдачі так втрати, то положення країни погіршується з кожним новим царюванням. Починаючи від Пилипа III ( 1598-1621), ім’ям якого керував марновірний кардинал де Лерма, і наступного за ним Пилипа IV ( 1621-1665), що не виходило з-під впливу своїх фаворитів і наложниць, Іспанія постійно хилиться до прірви, a при царюванні Карла II ( 1665-1698) зло приймає вже дивні розміри

Багато істориків називали Іспанію XVII століття страною надзвичайних багатств. Це глибока омана. Набагато вірніше було б називати її страною голоду

Від 1600 до 1700 року вбогість невідступно панує в нижчих шарах іспанського населення, і ця вбогість настільки сильна й всевладна, що затьмарює навіть суспільну совість. Народ заздрить багатствам, достатку промислових голландців і англійців, вони збуджують у ньому жадібність, але y переможеного воїна вже віднята можливість видобутку. Що ж йому залишається робити? На жаль, іншого результату ні, крім грабежу, розбою, обману, шахрайства

От якими умовами створився роман picaresco. Він виник із самого життя іспанського суспільства в ту пору, коли національний дух авантюризму досягав у ньому свого апогею під впливом зневаги, що складалося цілими століттями, до здорової праці. Добуток Лесажа ” Жиль-Блаз де Сантилльяна” так само вірно відбило цей дух, як відбивається нашими сучасними романістами ажіотаж, що охопив французьке суспільство з 30-х років сьогодення сторіччя

Дошукуючись, кому належать перші досвіди в цьому роді іспанської літератури, ми повинні зупинитися на одній з видатних осіб XVI століття, на Уртадо де Мендоза, авторі Історії Гранадской війни. У роки своєї молодості, Мендоза вирішив написати невелику книжку під заголовком Пригоди Лазарильо Тормесского. Тут головний герой, спочатку ватажок сліпого жебрака, послідовно переходить у служіння до різних хазяїв: до священика, дворянинові, ченцеві, продавцеві індульгенцій і прочим. Так, виводячи на сцену характерні образи з тих паразитів суспільства, що винятково промишляли інтригою, шахрайством, лицемірством, обманом, - автор оголює багато тлетворних виразок, що вже починали в той час розкладати суспільний організм. Ця книга, напевно, була б конфіскована інквізицією, якби Мендоза сам не належав до числа сильних миру; але, завдяки знатності його ім’я, вона минула першу перешкоду, a потім відразу досягла величезного успіху, проклала шлях для нового напрямку літератури, що прийняв і Сервантес, написавши чарівну новелу Rinconete y Cortadillo, повну філософського змісту

Після такого початку, Матео Алеман прямо вже ставить собі завданням відтворити всі класи іспанського суспільства в царювання Пилипа III. У своєму романі Гусман Альфарачский виводить на сцену всіх авантюристів Мадрида й Севільї: офіцерів, нахально-чванливих, але вічно страждаючим безгрішшям, Алкальских студентів з тим вульгарним міщанським середовищем, де вони проживають як нахлібників, усякого роду посадових осіб, що зловживають суспільною довірою, спритних аферистів, що створюють собі кредит, без можливості, навіть без найменшого наміру заплатити. Ця книга мала теж величезний успіх і в продовження шести років витримала двадцять сім видань

На ряді з Лазарильо Тормесским і Гусманом Альфарачским можуть бути поставлені: Дон Маркос Обрегонский Висенте еспинеля, Історія життя великого шахрая Паоло Сеговийского дона Франциско де Квеведо, і Кульгавий Біс Люиса Велеса де Гевара. От ці-те добутку й послужили Лесажу матеріалом для його виняткового роману Жиль-Блаз, що так вірно відбив у собі картину падіння іспанських націй XVII століття, усе глибше й глибше грузне у вирі пороку

Багато було толков і дебатів o тім, чи самостійне цей добуток Лесажа, або тільки вдалий переклад з якого-небудь іспанського рукопису? Ми сміло можемо відповісти ствердно на перше питання: відомо, що Лесаж, якщо й не жив сам в Іспанії, те, завдяки Лионскому абатові, мав o їй самі точні відомості й міг діяльно стежити за її літературою. Всі названі добутки, мабуть, були добре йому відомі, так що навіть можна прямо вказати, з яких саме джерел він черпав основні ідеї, подробиці, обриси осіб. Тому Жиль-Блаз, залишаючись цілком самостійним письменником, все-таки повинен бути віднесений скоріше до іспанського, чим до французької літератури. Це один із совершеннейших і найбільш закінчених зразків того особливого нравоописательного роду, що одержав, як ми згадували, назва picaresco.

Із числа видатних представників цього жанру, попередників Лесажа, ми назвали дона Франциско де Квеведо, зупинимося ж на ньому трохи далі, як на великому явищі в іспанській літературі

Pages: 1 2