В 1842 році відбулася подія, що з’явилося поворотним у житті

Некрасова: він познайомився й незабаром подружився з Бєлінським. До тому

часу великий критик перебуває в центрі літературного руху епохи й

його світогляд здобував уже революційно-демократичний характер

Бєлінський прийняв саму гарячу участь у долі молодого поета. Він

угадав у Некрасові неабиякої людини й усіляко сприяв розвитку

його таланта. Великий критик прилучав Некрасова до інтересів, якими жила

у ті роки краща частина російської інтелігенції, допоміг йому стати передовим

і освіченим діячем. "Бєлінський бачив у мені, _ згадував Некрасов, _

багато обдаровану натуру, який бракує розвитку й образовония. І от

біля цього те й трималися його бесіди із мною…имевшие для мене

значення повчання."

Некрасова багато чого ріднило з великим критиком. У своїх

численних критичних статтях і рецензіях, що друкувалися на сторінках

газет і журналів того часу, Некрасов, як і Бєлінський, виступав проти

літератури, що стояла на стражі існуючих порядків, і привітав

поява добутків, героями яких ставали "нерідко люди, яких

звички грубі, страждання звичайні до вульгарності, страсті

невиховані, у яких немає нічого романтичного й привабливого,

скоріше багато відразливого". Але тепер у результаті постійного спілкування з

Бєлінським, тривалих бесід з ним по всіляких питаннях - від

літературних до суспільно-політичних - погляди Некрасова придбали

певну стрункість і цілісність. Він остаточно переходить на позиції

реалізму й стає переконаним демократом і жагучим пропагандистом

ідей "натуральної школи". Пізніше Некрасов так говорив про доброчинний

впливі Бєлінського на формировоние своїх поглядів:

Ти нас гуманно мислити навчив,

Ледь ль не перший згадав про народ,

Ледь ль не перший ти заговорив

Про рівність, про братерство , про волю…

("Ведмеже полювання")

За словами Ф.М. Достоєвського Некрасов "благоговів перед Бєлінським і ,

здається, усіх більше любив його за своє життя".

Бєлінський уважно стежив за творчістю Некрасова, допомагав

радами, намагався залучити його до більше активного співробітництва в

журналі "Вітчизняні записки", де очолював критичний відділ. Один раз

Некрасов прочитав Бєлінському і його друзям вірш "У дорозі", в

якому говорилося про сумну долю простої селянської дівчини,

вихованої в панському будинку, а потім виданої заміж за темного, але по-

своєму доброго парня-ямщика. Послухавши вірш Бєлінський, за словами

И.И. Панаєва, обійняв Некрасова й зі слізьми на очах сказав: "Так чи знаєте

ви, що ви поет - і поет щирий?"

Відтепер кожний вірш Некрасова сприймалося в кружку

Бєлінського як подія. Некрасов став першим поетом, у творчості якого

знаходили своє відбиття найважливіші принципи "натуральної школи" : інтерес

до життя простого народу - і в першу чергу трудового селянства й

міських низів, - ненависть до кріпосного права, до всякого роду

бюрократам, хабарникам, поміщикам-самодурам

Одне за іншим з’являються вірші Некрасова про селянський

життя: про долю "мужика - вахлака", що насмілився полюбити дворянську

дочка ("Городник"), про бідняка якому уготована одна дорога - "До шинку"

("П’яниця"), про сільську красуню, що очікує гірка частка росіянці

жінки ("Трійка"). Одночасно поет із гнівом пише й чиновнику, що

заради кар’єри не гребує ніякими засобами й доповзе вужем "до гарного

містечка", купить будинок і схопить потрібний "великий чин" ("Колискова

пісня"), про жадібний і лицемірний буржуа^-накопичувач ("Сучасна ода").

У середині 1840-х років починається активна діяльність Некрасова

як видавця. Поет виявився прекрасним організатором. Він відчув,

що пройшло час більш тісно згуртувати лави передових російських літераторів,

об’єднати їх навколо одного друкованого органа з єдиної ідейної й

художньою платформою. І в цьому його підтримав і зробив саму

істотну допомогу Бєлінський. В 1844 - 1845 роках Некрасов випустив два

тому альманаху "Фізіологія Петербурга", а в 1846 році "Петербурзький

збірник".

Альманахи, підготовлені Некрасовим, відкрили російському читачеві

невідомі раніше сторони російської дійсності, познайомили з новими,

майже що не зустрічалися в літературі героями (двірники, пралі, шарманщики

і ін.), загострили увага до соціальних питань. Крім того, некрасовские

альманахи дали можливість представникам "натуральної школи", кращим

письменникам гоголівського напрямку виступити єдиним фронтом, заявити про себе

як про головну, провідну силу в росіянці літературі

Альманахи "Фізіологія Петербурга" і "Петербурзький збірник" були

тепло зустрінуті публікою й одержали високу оцінку передової критики в

особі Бєлінського

Успіх окрилив Некрасова, і він задумав нове літературне

підприємство - видавати свій власний журнал, що повинен був стати,

на його думку, оплотом передовий російської суспільної й літературної

думки. За задумом Некрасова, новий журнал повинен був вести боротьбу з

кріпосництвом, з основонием самодержавного ладу й з реакційної

літературою. За допомогою друзів поет разом мс письменником И. И. Панаєвим в

кінці 1846 року узяв під оренду журнал "Сучасник", заснований ще А. З.

Пушкіним

Перший номер обновленого "Сучасника" вийшов друком у січні

1847 року. Це була подія величезного суспільного й літературного

значення. У Росії з’явився нарешті журнал, що відкрито виступав за

звільнення селян і возглавлявший боротьбу кращих сил передовій росіянці

інтелігенції проти мерзенностей "мерзенної російської дійсності"

(В. Г. Бєлінський). Напрямок "Сучасника" було охарактеризовано

Бєлінським у статті "Погляд на російську літературу 1846 року",

опублікованої вже в першому номері некрасовского журналу . У ній

говорилося: "Якби нас запитали, у чому складається відмітний характер

сучасній росіянці літератури, ми відповідали б: у більше й більше тісному

зближенні з життям, з дійсністю…"

Збережи - » Некрасов і Бєлінський . З'явився готовий твір.