Теплі молочні сутінки стояли над містом. Зіновій Борисич ще не вертався з попрудки. Свекра Бориса Тимофеича теж не було будинку: поїхав до старого приятеля на іменини, навіть і до вечері замовив себе не чекати. Катерина Львівна від нема чого робити рано повечерила, відкрила в себе на вишці віконечко й, прислонясь до косяка, шелушила соняшникові зернятка. Люди в кухні повечеряли й розходилися по дворі спати: хто під сараї, хто до комор, хто на високі запашні сінники. Пізніше всіх вийшов з кухні Сергій. Він походив по дворі, спустив ланцюгових собак, посвистів і, проходячи повз вікно Катерини Львівни, подивився на неї й низько їй поклонився

- Здраствуй, - тихо сказала йому зі своєї вишки Катерина Львівна, і двір змовк, немов пустеля

- Пані! - вимовив хтось через дві мінути в замкнених дверей Катерини Львівни

- Хто це? - злякавшись, запитала Катерина Львівна

- Не извольте лякатися: це я, Сергій, - відповідав прикажчик

- Що тобі, Сергій, потрібно?

- Дільце до вас, Катерина Ильвовна, маю: просити вашу милість про одну малість бажаю; дозвольте зійти на мінуту

Катерина Львівна повернула ключ і впустила Сергія

- Що тобі? - запитала вона, сама відходячи кокошку.

- Прийшов до вас, Катерина Ильвовна, попросити, немає чи у вас якої-небудь книжечки почитати. Нудьга дуже долається

- У мене, Сергій, немає ніяких книжок: не читаю я їх, - відповідала Катерина Львівна

- Така нудьга, - скаржився Сергій

- Чого тобі нудьгувати!

- Помилуйте, як не нудьгувати: людина я молодий, живемо ми немов як у монастирі якому, а вперед бачиш тільки те, що, може бути, до гробової дошки повинен пропадати в такій самітності. Навіть отчаянье іноді приходить

- Чого ж ти не женишся?

- Легко сказати, пані, женитися! На кому отут женитися? Людина я незначний; хазяйська дочка за мене не піде, а по бідності все в нас, Катерина Ильвовна, ви самі изволите знати, неосвіченість. Хіба оне можуть що про любов розуміти як треба! От изволите бачити, яке ихнее й у богатих-те поняття. От ви, можна сказати, кожній іншій людині, що себе почуває, у розраду б тільки для нього були, а ви в них як канарка в клітці втримуєтеся

- Так, мені нудно, - зірвалося в Катерини Львівни

- Як не нудьгувати, пані, у такому житті! Хоша б навіть і предмет якої у вас був з боку, так, як інші інші роблять, так вам і бачити - ся з ним навіть неможливо.

- Ну це ти… не те зовсім. Мені от, коли б я собі дитинчати би народило, от би з ним, здається, і весело стало

- Так адже це, дозвольте вам доповісти, пані, адже й дитина теж від чого-небудь теж буває, а не так само. Нешто тепер, по хазяїнах стільки років живши й на таке жіноче життя по купецтву глядючи, ми теж не розуміємо? Пісня співається: "без мила дружка обуяла смуток-туга", і ця туга, доповім вам, Катерина Ильвовна, власному моєму серцю настільки, можу сказати, чутлива, що от взяв би я його вирізав булатним ножем з моїх грудей і кинув би до ваших ніжок. І легше, сто разів легше б мені тоді було…

У Сергія затремтів голос

- Що це ти мені отут про своє серце кажеш? Мені це ні до чого. Іди ти собі…

- Ні, дозвольте, пані, - вимовив Сергій, тріпотячи всім тілом і роблячи крок до Катерине Львівни. - Знаю я, бачу й дуже навіть почуваю й розумію, що й вам не легше мого на світі; ну тільки тепер, - вимовив він одним придихом, - тепер все це складається в цю мінуту у ваших руках і у вашій владі

- Ти чого? чого? Чого ти прийшов до мене? Я за вікно кинуся, - говорила Катерина Львівна, почуваючи себе під несносною владою невимовного страху, і схопилася рукою за подоконницу.

- Життя ти моя незрівнянна! на що тобі кидатися? - розв’язно прошептав Сергій і, відірвавши молоду господарку від вікна, міцно неї обійняв

- Ox! ox! пусти, - тихо стогнала Катерина Львівна, слабшаючи під гарячими поцілунками Сергія, а сама мимовольно притискалася до його могутній фігурі

Сергій підняв господарку, як дитини, на руки й відніс неї в темний кут

У кімнаті наступила безмовність, що порушувалася тільки мірним цоканням, що висіли над узголів’ям ліжка Катерини Львівни кишенькових годинників її чоловіка; але це нічому не заважало

- Іди, - говорила Катерина Львівна через півгодини, не дивлячись на Сергія й поправляючи перед маленьким дзеркальцем свої розкидані волосся

- Чого я таперича отсюдова піду, - відповідав їй щасливим голосом Сергій

- Свекор дверей замкнуть

- ех, душу, душу! Так яких ти це людей знала, що їм тільки дверима до жінки й дорога? Мені що до тебе, що від тебе - скрізь двері, - відповідав молодець, указуючи на стовпи, що підтримують галерею,

Збережи - » Н. С. Лєсков, Леді Макбет Мценского повіту - Глава третя . З'явився готовий твір.