Лірика срібного століття різноманітна й дуже музична. Сам епітет “срібний” звучить як дзвіночок. Срібне століття подарувало нам ціле сузір’я поетів. Поетів-Музикантів. Вірші срібного усі права захищені 2001-2005 століття - це музика слів. У цих віршах не було ні одного зайвого звуку, ні однієї непотрібної коми, не до діла поставленої крапки

На початку XX в. існувала безліч літературних напрямків. Це й символізм, і футуризм, і навіть эгофутуризм Ігоря Жителя півночі. Всі ці напрямки дуже різні, мають різні ідеали, переслідують різні цілі, але сходяться в одному: необхідно несамовито працювати над ритмом, словом, щоб довести гру, маніпулювання звуками до досконалості. Особливо, на мій погляд, у цьому превстигли футуристи

Футуризм геть-чисто відмовився від старих літературних традицій, “старої мови”, “старих слів”, проголосивши основою віршування пошук нової форми слів, незалежної від утримування, тобто, інакше кажучи, винахід нової мови. Робота над словом, над “прирученням” звуків ставала самоціллю, іноді навіть на шкоду змісту. Взяти, наприклад, вірш В. Хлебникова “Перевертень”, кожний рядок якого - паліндром: Коні, тупіт, чернець

Але не мова, а чорний він. Ідемо молодий, долом міді. Чин кликаний метаємо горілиць. Голод чим меч довгий?

Пал а норов худий і дух ворона лабетів… З’являлися, винаходилися, складалися нові слова. З одного лише слова “сміх” народився цілий вірш “Закляття сміхом”: ПРО, розсмійтеся смехачи! ПРО, засмійтеся смехачи!

Що сміються смехами, що смеянствуют смеяльно, ПРО, засмійтеся усмеяльно! Культ форми довго не проіснував, футуризм швидко зжив себе. Але робота футуристів не пропала даром.

У їхніх віршах до майже зробленого володіння словом додався зміст, і вони зазвучали, як прекрасна музика. Згадаємо вірш Бориса Пастернаку “Заметіль”: У посаді, куди жодна нога Не ступала, лише ворожки так хуртовини Ступала нога, у біснуватій окрузі, Де й те, як убиті, сплять снігу, - Постій, у посаді, куди жодна Нога не ступала, лише ворожки Так хуртовини ступала нога, до вікна Дохлестнулся обривок очманілої шлеї… Пісня заметілі чутна вже в перших рядках. Усього одна пропозиція, а тебе закрутила, понесла заметіль…

Борис Пастернак починав як футурист. Талант Б. Пастернаку й футуристичне володіння формою дали приголомшливий результат. На відміну від футуризму, символізм проголошував не тільки культ форми вірша, але й культ символів: абстрагованість і конкретність необхідно легко й природно злити в поетичному символі, як “у літній ранок ріки води гармонійно злиті сонячним світлом”. Це й відбувається у віршах К. Бальмонта, схожих на шелест листя

Наприклад, його таємничий, загадковий вірш “Очерета”: Опівнічної порию в болотній глухомані Ледве чутно, безшумно кричать очерета. У кожному слові цього вірша вживається шиплячий звук. Через це весь вірш начебто шелестить, шарудить. Про що вони шепотять?

Про що говорять? Навіщо вогники між нами горять? Миготять, мигають - і знову їх немає. І знову займеться блукаюче світло… Розмова очеретів, миготіння, мелькання вогників, трясовина, вогкість, запах твані - все створює відчуття таємничості, загадки

И в той же час від рядків У болоті тремтить умираючий лик. Те місяць багряний сумно поник… І подих повторюючи загиблої душі, Тужливо, безшумно шарудять очерета… - віє подихом смертної туги. Так народжується таємнича, жутковато-притягальна музика вірша…

Ще один вірш К. Бальмонта, “Я мечтою ловив тіні, що йдуть…”, побудовано на повторенні слів у кожних двох рядках, що створює як би переливчастий, дзюркотливий ритм: Я мечтою ловив тіні, що йдуть, Що Йдуть тіні дня, що погасав, Я на вежу сходив, і тремтіли щабля, И тремтіли щабля під ногою в мене. У повторенні слів “і тремтіли щабля, і тремтіли щабля”, “тим ясній рисувалися, тим ясній рисувалися”, “навколо лунали, навколо мене лунали” і т.д. уживаються звуки “р” і “л”, за рахунок чого вірш виходить схожим на переливи струмка

Я переходжу до акмеизму й до моїх улюблених поетів: Миколі Гумилеву й Ганні Ахматової. Акмеизм - стиль, придуманий і створений Н. С. Гумилевым, мав на увазі відбиття реальності легкими і ємними словами. Сам Н. С. Гумилев ставився до своїх віршів критично, працював над формою й над утримуванням. Микола Гумилев, як відомо, багато подорожував по Африці, Туреччині, країнам Сходу

Враження від подорожей відбилися в його віршах, диких екзотичних ритмах. У його віршах звучить і музика заморських країн, і пісні Росії, і сміх і сльози любові, і труби війни. Одні із самих прекрасних віршів про Африку - це “Жираф” і “Озеро Чад”. “Жираф” - це вишукана музика “таємничих країн”.

Весь вірш особливе: Сьогодні, я бачу, особливо смутний твій погляд И руки особливо тонкі, коліна обійнявши. Послухай: далеко, далеко на озері Чад Вишуканий ходить жираф. І починається особливо таємнича й смутна казка “про чорну діву, про пристрасть молодого вождя, <…> про тропічний сад, про стрункі пальми й захід немислимих трав…”. Потрясають незвичайні порівняння: Удалині він подібний до кольорових вітрил корабля, И біг його плавний, як радісний пташиний політ. Це вірш настільки мелодійно, що в наш час на нього написана музика й воно стало пісень

И от ще одна таємнича казка: “Озеро Чад”. Вона схожа на любовний роман у віршах. Сюжет його банальний і смутний, але мова вірша надає йому красу й необычайность: На таємничому озері Чад Посередині вікових баобабів Вирізні фігурки стремят На зорі величних арабів. По лісистих його берегах И в горах, у зелених підніж Поклоняються дивним богам Діви-Жриці з ебеновою шкірою. Таємниче озеро, величні араби, дивні боги, діви-жриці - все це створює загадкову й величну атмосферу, у яку поринає читач

От він бачить прекрасну пару: дочка володаря Чаду і її чоловіка - могутнього вождя, і гарного, але лицемірного європейця. Він бачить гарний, простий мир Чаду й “цивілізований” смутний мир Європи, де шинки, п’яні матроси й брудне життя. “Озеро Чад” написано настільки яскравою й виразною мовою, що здається, перед нами проходить ціле життя…

Н. С. Гумилев пережив першу світову війну. У своїх віршах він показав безглуздість цієї війни, що принесла тільки горе, жалоба в міста й села, сумну пісню заупокійних… Цікаві порівняння війни з образами яз мирного життя: Як собака на ланцюзі важкої, Дзявкає за лісом кулемет, И дзижчать кулі, немов бджоли, Збираючи яскраво-червоний мед. А “ура” удалині - начебто пенье Важкий день женців, що закінчили. Про музику гумилевских віршів можна говорити нескінченно довго й багато. Поезія Миколи Гумилева - це все його життя, зайняте пошуками краси

Вірші його відбили “не тільки шукання краси, але й красу шукань”. Ганна Ахматова. Російська Сапфо, жриця любові…

Бе вірші - це пісні любові. Усім відома її приголомшлива поема “У самого моря”, у якій чується шум прибою й лементи чайок… Смішно називати “ворогом народу”, “вульгарною міщанкою, людини, що створив “Реквієм” - страшну правду про Росію - і який написав вірш, у якому виражена краса стародавніх міст Святої Русі. У дванадцяти рядках А. Ахматова змогла описати всю ту милостиву, заспокійливу атмосферу древніх російських міст: Там білі церкви й дзвінкий, світний лід, Над містом древніх алмазні російські ночі И серп піднебесний желтее, чим липець Там хуртовини сухі злітають із зарічних полів, И люди, як ангели, Великому святу раді, Прибрали світлицю, запалили в кіота лампади, И книга блага лежить на дубовому столі… Весь вірш наповнений різдвяним дзенькотом дзвонів

Всі воно пахне медом і печеним хлібом, нагадує древню православну Русь. Безумовно, у всіх віршах А. А. Ахматовій можна знайти ту або іншу мелодію (навіть деякі її вірші називаються “піснями”, “пісеньками”). Наприклад, в “Пісні останньої зустрічі” чутна тривожна, розгублена музика: Так безпомічно груди холоділи Я на праву руку надягла Рукавичку з лівої руки. Між кленів шепіт осінній Попросив: “Із мною вмри!

Я обманутий своєю сумовитою, Мінливою, злою долею”. Я відповіла: “Милий, милий! І я теж умру з тобою…

” А в іншому вірші, “Широке й желт вечірнє світло…”, звучить мелодія щастя, спокою після бури шукань: Ти спізнився на багато років, Але все-таки тобі я рада… Прости, що я жила вболіваючи И сонцю радувалася мало.

Прости, прости, що за тебе Я занадто багатьох приймала. Говорячи про музику в поезії срібного століття, не можна не зупинитися на віршах Ігоря Жителя півночі, короля поетів, засновника эгофутуризма. У манифете эгофутуризма проголошувалася боротьба зі стереотипами, пошуки нових, сміливих образів, різноманітних ритмів і рим. Ігор Житель півночі, безперечно, віртуозно володів словом

Pages: 1 2

Збережи - » Музика поезії срібного століття . З'явився готовий твір.