На території Бірми знайдене величезне число древніх пам’ятників листа. Самі знамениті з них - два кам’яних стовпи, всі грані яким покриті написами. Кожну грань займає той самий текст, написаний різними письмовими знаками на чотирьох різних мовах. Один з мов - упали; це індоєвропейська мова, що входить в індійську групу (для буддійських народів Південно-Східної Азії й Індії впали був тим же, чим для християн Західної Європи латинь, тобто міжнародною мовою релігії й культури). Другий текст написаний мовою монов, австроазиатского народу, що створив найдавнішу культуру Бірми в долині ріки Іраваді. Третій текст також не представляв великий труднощі для вчених. Його мова відрізнялася від сучасної бірманської мови приблизно так само, як мова «Слова об полицю Игореве» відрізняється від сучасного російського. Четвертий текст написаний мовою, науці невідомому

Професор Отто Благден, один з найвизначніших істориків Бірми, витратив багато часу й сил на розшифровку цієї невідомої мови. Напису на ньому були знайдені не тільки на гранях кам’яних стовпів, але й у рукописах, аркушами яких служили золоті пластинки, на статуях Будди й т.д. Благдену вдалося проникнути в таємницю невідомої мови

Мова цей, що одержала назву п’ю (назва умовне тому що ми дотепер не знаємо, як називав себе древній народ), зник близько 600 років тому. Він виявився родичем бірманського. Слідом за п’ю в Бірму прийшли й предки нинішніх бірманців, що становлять основну частину населення цієї країни тепер (бірманців налічується більше 22 мільйонів, а всього в Бірманському Сполучнику близько 29 мільйонів чоловік).

Звідки прийшли бірманці й родинні їм п’ю? Уже давно було відзначено, що чим південніше живе народності Бірми, тим раніше вона прийшла в країну. Мони займають самі південні частини Бірманського Сполучника, і вони є творцями найдавнішої цивілізації Бірми. Бірманці заселяють центральну частину країни. А на півночі Бірми живуть самі пізні прибульці - качини, причому деякі племена качинов і донині продовжують переселення, рухаючись на південь. Качинский мова, бірманський, п’ю перебувають у спорідненні з мовами деяких народів Південного Китаю й Тибету. Виходить, і лінгвістика, і географія вказують той самий адресу - на півночі, у Тибетському нагір’ї й у горах Південного Китаю варто шукати прабатьківщину бірманців. Звідси спустилися вони в теплі річкові долини й «відсунули» більше ранніх прибульців на південь, до океану, а також на захід і схід, вгори.

Мови народів Південного Китаю, родинні бірманському, ще слабко вивчені лінгвістами. Однак уже зараз стає ясно, що цих народностей не були «дикими варварами», як іменують їхні китайські хроніки. Наприклад, ицзу (або й) створили ще до нової ери самостійна держава. У них так само, як і в близького їм народу лисові, існувала самобутня писемність. Ицзу висікали з каменю скульптури, схожі на знамениті статуї острова Великодня й Південної Америки. У цей час на мовах ицзу говорять більше трьох мільйонів чоловік

Тібето^-бірманські - так називають учені родинні мови, розповсюджені в Бірмі, Тибеті, Південному Китаю, Північно-Східній Індії (мови племен нага й багато хто інші). Назва дана по двох мовах цієї групи, найбільш відомим, бірманському й тибетському. Тибетська мова розпадається на кілька десятків прислівників і говорів. Але всі області Тибетського нагір’я поєднуються загальною письмовою мовою. Сформувався він давно, в VII - VIII століттях, і на ньому існує найбагатша література. У нашій країні, у ленінградському Інституті сходознавства, зібрана одна із кращих у світі бібліотек тибетських книг - ксилографів, більше 14 000 томів, близько 50 000 різних добутків!

У пустелі Гобі відомий російський мандрівник П. К. Козлов відкрив в 1907-1909 роках мертве місто Хара-Хото. Там він виявив рукописи, написані тангутами, що створили велика держава в центрі Азії (його знищили орди Чингисхана). Довгий час тангутский мова не піддавалася розшифровці. Нарешті радянському вченому Н. А. Невському вдалося знайти ключ до нерозгаданих письмен і визначити, що їхня мова родинна тібето-бірманським прислівникам. Праця Невського «Тангутская філологія» визнаний гідним Ленінської премії. Дослідження вченого з успіхом продовжують М. В. Софронов, що описав граматику тангутского мови і його фонетикові, К. Б. Кепинг, Е. И. Кичанов.

Зате тексти на іншій мові, що одержала назву нам, дотепер не піддаються перекладу. Відомо лише, що це мова «настільки ж древній, як і тибетський, але більше примітивної структури; можливо, він близкородственен мові тібето-бірманських народностей… складовій, як це можна припустити, один з елементів населення південного Туркестану». Слова ці належать англійському сходознавцеві Ф. В. Томасові, що відкрив тексти мовою нам біля п’ятдесяти років тому. З тих пор нікому із учених не вдалося просунутися в розшифровці цієї мови, імовірно, що входить до складу тібето-бірманської групи

Тибетські мови відділилися від бірманських (по обчисленнях С. Е. Яхонтова) близько 3500 років тому. Ще раніше відбулося відділення від загальної тібето-бірманської прамови так званих каренских мов. Каренов, другий по чисельності після бірманців народностей Бірманського Сполучника, більше двох мільйонів чоловік. Живуть вони на півдні Бірми, у дельті ріки Іраваді. Це перший з народів, що говорять на тібето-бірманських мовах, що прийшла сюди біля п’яти тисяч років назад.

П’ять тисячоріч - проміжок часу величезний. Але вчені змогли заглянути й в епоху, ще більш віддалену. Біля семи тисяч років тому (по припущеннях С. Е. Яхонтова) тібето-бірманська прамова становила одне ціле з тією мовою, що є предком сучасних гімалайських прислівників. Гімалайськими лінгвісти називають мови, на яких висловлюються жителі найвищих гір земної кулі: лепча, невари, канаури й інших. Територія розселення цих народностей входить до складу Республіки Індії, Непалу, Сиккима й Бутану

Близько 6500 років тому, як думає Яхонтів, від цього гималайско-тибето-бирманского прамови, що сложились десь у гірських верхів’ях ріки Хуанхе або в Тибеті, відділяються й ідуть далеко на південь племена, що стали предками сучасних народностей бара-бодо, що живуть в Індії, у штаті Ассам. Приблизно в цей же час, а може бути й раніше, від єдиної прамови відділяється китайська мова. От чому правильней іменувати ця прамова гималайско-тибето-бирманско-китайским; у науці прийнята більше коротка назва цієї сім’ї - китайсько-тибетська

Китайці з їхніми дивними звичаями, ієрогліфічним листом і музикою, заснованої на п’ятьох тонах (без півтонів), здавалися європейцям народом, ні на який іншій не схожим. Таким же чудом здавалася й китайська мова. Справді, у ньому немає звичних нам частин мови, слова складаються з одного складу й розрізняються за змістом не тільки звуками, але й музичними тонами. При цьому граматичні відносини між словами виражаються не зміною форми слів за допомогою відмінювань і дієвідмін, а порядком слів впредложении.

Пізніше з’ясувалося, що й музичні тони, і односкладовість, і незмінність слів існують і в інших мовах миру: частина з них поширена на гвінейському узбережжі Західної Африки, а частина - у Південно-Східній Азії. Ясно, що збіг будуючи китайської й гвінейської мов випадково, воно не говорить про споріднення китайців і африканців. Подібність же китайського з мовами Південно-Східної Азії, наприклад в’єтнамськими, тайським, мовами групи мяо-яо, було прийнято пояснювати спільністю походження цих народів. Але чи не так це? Адже народи Південно-Східної Азії й «некитайські» народи Китаю дуже довго жили поруч із китайцями, вони впливали на китайську культуру й, у свою чергу, багато чого сприймали від її. Може бути, подібність мов - теж результат тривалого контакту? Відповісти на це питання можна, лише зіставивши корінь основних слів мови, які не запозичаться

Лінгвісти зробили таке зіставлення. І виявилося, що ні в’єтнамський, ні тайський, ні мови мяо-яо не перебувають у древнім спорідненні з китайською мовою. Родичі останнього - тибетські, бірманські, гімалайські мови, а не австрические прислівника Південно-Східної Азії. Зрівняєте самі звучання слова «око» або числівника 5 у різних мовах. По-древнекитайски «п’ять» звучить як нга, по-тибетски - л-нга, по-бирмански - нга, по-тангутски - нгу, У той час як у чи мові (острів Хайнань) його звучання - ма, в індонезійському - ліма, у в’єтнамському - нам. Звучання слова «око»: у древнекитайском - мьюк, у тибетському - мьюг, у бірманському мьяк, у тангутском - мьяй. А в індонезійському воно звучить мата, у в’єтнамському - мат, у тайській мові Таїланду - та

Pages: 1 2