Творчість Мольєра пов’язана з розквітом у Франції художнього напряму класицизму.

Історія світової культури знає епохи, коли художня література починає посідати одне із чільних місць у суспільному житті, визначаючи ідеологію свого часу, напрям, розвиток настроїв і думок сучасників. Без сумніву, такою епохою було

XVII ст.—час утвердження в мистецтві класицизму, поява якого була пов’язана з розквітом наукової і філософської думки. » Свого найвищого розквіту класицизм досяг у Франції.

У перекладі з латинської мови «класицизм» означає «взірцевий». Під взірцевим в літературі та мистецтві ще у часи Відродження розуміли античне мистецтво, тобто сама Назва «класицизм» підкреслювала той факт, що митці цього напряму наслідували традиції античної класики.

З античного мистецтва класицисти взяли лише те, що вважали втіленням суворого порядку, логіки, гармонії. Як відомо, в основі античної архітектури лежить принцип прямих ліній або ідеального кола. Класицисти сприймали його як перемогу розуму над почуттями та пристрастями. Класицизм виник як мистецтво розуму, правил і логіки.

Центральне місце в естетиці класицизму посідає категорія краси. На думку класицистів, краса існує у світі об’єктивно і не залежить від людини та її внутрішнього світу. За своїм характером краса — це порядок, правильне розміщення частин цілого, гармонія і відповідні пропорції. Найбільш послідовно вона виявляється в природі і в мистецтві.

Важливим елементом в естетиці класицизму є вчення про розум як головний критерій художньої правди і прекрасного в мистецтві. Класицисти вважали, що античні майстри творили за законами розуму. Письменникам нового часу теж слід дотримуватися цих законів. Звідси походить майже математична точність правил класицизму.

По-перше, це чіткий поділ героїв на. позитивних і негативних. Позитивний герой — приклад для наслідування, негативний — моральний урок читачам.

По-друге, підкреслення в героїв однієї риси характеру (честі, обов’язку, хоробрості, лицемірства, жадібності тощо).

По-третє, драматичні твори (трагедія, комедія) підкорялися правилу «трьох єдностей» дії, часу, місця. П’єса показувала події, які відбувалися протягом одного дня і в одному місці. Чітка композиція творів мала підкреслювати логіку задуму автора, певні риси персонажів.

У трагедіях зображували людей «високого» звання — королів, вельмож, героїв, а сюжети бралися з античних трагедій, Старого Заповіту або героїчного епосу. Дійовими особами комедій були люди «низького» звання — городяни, селяни, слуги, а сюжети автори брали цілком життєві.

Твори «високого» жанру писали величавою, .урочистою мовою. Мова «низьких» жанрів наближалася до розмовного стилю.

Якщо у «високих» жанрах прославлялись ідеї монархії та громадського служіння, то в «низьких» жанрах викривалися вади суспільства і характерів.

Головний конфлікт, який відображався у п’єсах,— це конфлікт між пристрастю і здоровим глуздом. Класицисти прагнули показати, наскільки згубно для людини підпасти під вплив пристрастей. Вони вважали, що людина у своїх учинках та переживаннях мусить керуватися здоровим глуздом, розумним началом.

Отже, за правилами класицизму, кожний твір повинен бути цілісним з точки зору задуму й форми, тематики й мови, жанру й композиції. Логічність, єдність, урівноваженість усіх елементів тексту — шлях до досконалості й естетичної довершеності.

Французький письменник Ніколя Буало став теоретиком

Класицизму. Він у трактаті «Поетичне мистецтво» (1674) встановив строгі, рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. .

.. Найбільшого розквіту класицизм досягає у французькій драматургії XVII ст. Театр і театральне мистецтво взагалі посідали виняткове місце в естетиці класицизму. Визначено це тим, що саме театр, висуваючи проблеми протистояння почуття і розуму, піднімав глибокі проблеми моралі, історії. До того ж театр дозволяв гармонійно поєднати різні види мистецтва — словесне, пластичне і музичне.

Класицизм породив таких великих драматургів, якими були П. Корнель, Ж. Расін, Ж.-Б. Мольєр.