Головна діюча особа роману - Євгеній Онєгін. З перших рядків перед нами з’являється молодий, привабливий, дуже недурна людина. Пушкіна ставиться до свого героя із симпатією й із часток іронії. На самому початку роману поет розповідає нам про життя молодого джиґуна Євгенія Онєгіна, про його виховання. Він одержав типове для того часу утворення, що було поверхневим. Учителем Онєгіна був француз, що “учив його всьому жартуючи”. Однак цього утворення було досить для того, щоб “світло вирішило, що він розумний і дуже милий”. Виховання зробило на героя пагубний вплив. Внаслідок цього з Онєгіна вийшов егоїст, людина, що думає тільки про себе, про свої бажання. Він не обертає уваги на почуття, страждання інших людей. Євгеній Онєгін здатний був з легкістю скривдити, образити, заподіяти горі іншій людині, навіть не зауважуючи цього.

Він веде типовий для молоді того часу спосіб життя: відвідує бали, театри, доглядає за жінками. Головною його наукою, пише Пушкін, “була наука страсті ніжної”. Незважаючи на це, поет підкреслює розум Онєгіна, що був “різким і охолодженим”. Це й відрізняло головного героя від світського суспільства. У характері Євгенія Онєгіна, у його натурі було щось незвичайне. Світське життя, що він вів, вплинула на його характер; вона навчила його приховувати свої щирі почуття, лицемірити. Одноманітне життя, що була позбавлена змісту, не задовольняла Онєгіна. Поступово він разочаровывается в житті, упадає в депресію:

Немає: рано почуття в ньому охолонули;

Йому знудив світла шум…

Виникає щиросердечна порожнеча, гіркота. Їм опановують нудьга, туга, “російська нудьга”. Починаються пошуки сенсу життя.

Цікавий у романі образ Володимира Ленского. Пушкіна з ніжністю зобразив його характер. Цей парубок вражає своєю щирістю, порядністю. Ленский - поет-романтик, “від хладного розпусти світла ще зів’янути не встигши”, “він співав побляклий життя колір, без малого в осьмнадцать років”. Він так само, як Онєгін, був далекий світському суспільству. Владимир Ленский - єдина людина, з ким зблизився в селі Онєгін, незважаючи на крайнє розходження їхніх натур. Дружба між цими людьми здається дивної й незвичайною.

Вони зійшлися. Хвиля й камінь,

Вірші й проза, лід і пломінь.

Спочатку автор говорить про неміцність їхнього першого знайомства (“від робити нема чого друзі”). Але Євгеній щиро прив’язався до Ленскому, хоча Онєгін не любив людей, не вірив у їхню доброту. Сам він не міг зрозуміти своїм “охолодженим розумом” романтичну натуру Ленского. Головний герой з іронією дивиться на нього. Ленский - людина довірливий і чутливий. Він мав потребу у вірному другу, якому міг би довіряти свої почуття, з яким міг би розмовляти на різні філософські теми. Тим часом, Ленский “серцем милий був невіглас”. Він жив одними тільки почуттями, не проникав у глиб речей, був наївний. Ленский зовсім не знав життя, вірив у щирість і чистоту людських почуттів, в ідеальні відносини між людьми.

Особливе місце в романі займає образ Тетяни Ларіній. Пушкіна з любов’ю описує її зовнішність, силу почуттів, “милу простоту”. Він зізнається: “Я так люблю Тетяну милу мою!”. З якою ніжністю й теплотою Пушкін малює її образ! Тетяна - це уособлення добра, високої душі й вірності. Пушкіна показує нам звичайну російську дівчину. Замисленість і мрійність, чистота й шляхетність, любов до російської природи - все це різко відрізняє Тетяну від навколишніх. Вона жила особою внутрішнім життям, була замкнутою. І тому “вона в сім’ї свій рідної здавалася дівчинкою чужий”. Тетяну не розуміють близькі їй люди. І більше того, її не цікавить суспільство, де люди дурні або далекі високим ідеалам. Єдиним задоволенням і розвагою Тетяни були книги. Книжкові герої послужили їй прикладом для створення ідеалу свого коханого. Вона розуміє всю порожнечу життя суспільства. І тому Тетяна мріє про людину, що був би схожий на героїв її улюблених романів. Таким їй здався Євгеній Онєгін. Тетяна з усією щирістю й простотою закохується в нього: “Все полно їм; усе діві милої без угаву чарівною силою повторює про нього”. У пориві почуттів Тетяна вирішується написати Онєгіну лист, визнання в любові. Лист Тетяни - це туга, пристрасть, мрія. Воно написано ніжною, самотньою й чутливою дівчиною. Лист перейнятий щирістю й вірою у взаємність почуття. Але Онєгін відкидає любов Тетяни. Вона перебуває в безнадійному положенні: Тетяна не може розлюбити Онєгіна й у той же час переконана, що він не гідний її любові. Євгеній не зміг зрозуміти всієї сили й глибини почуття Тетяни, тому що був егоїстом і себелюбом. Людина із чужою душею приречена на страждання. Із цієї причини Тетяна змушена мовчачи страждати. Вона почуває себе самотньо серед людей, які не здатні зрозуміти її духовний мир.

Головні герої цього добутку - шляхетні люди.

В “Євгенію Онєгіні” відбита вся дійсність російського життя XIX століття. Цим романом Пушкін намагається змінити мир і зробити його краще.