Російська література XVIII століття розвивалося під впливом тих більших змін, які внесли в суспільно-політичне й культурне життя країни реформи Петра. У джерел нової російської художньої літератури того часу височіє велетенська фігура М. В.Ломоносова. Ломиносів не тільки великий учений, але й кращий поет свого часу. Йому належать добутку всіляких жанрів: оди, трагедії, ліричні й сатиричні вірші, байки, епіграми.

З ім’ям Михайла Васильовича Ломоносова зв’язана реформа російської мови. Він з’явився творцем першої наукової російської граматики. Йому ж належить вчення про три стилі, суть якого полягає в тім, що “ветха” система церковно-книжкового мовлення гальмує розвиток літератури.

Ломоносов призиває розвивати живу, зрозумілу, образну мову, а для цього слід учитися в народного мовлення й вносити її здорові елементи в літературні твори. Цим закликом великий учений зробив новий великий крок на шляху націоналізації російської літературної мови. В “Листі про правила російського віршування” (1739) Ломоносов пише, що розвиток мови повинне спочивати “на природній його властивості”: “того, що йому досить не властиво, з інших мов не вносити”. Це зауваження й у наш час дуже актуально. Сучасна російська мова перенасичена американизмами й англомовними вираженнями, які усе більше витісняють зі звороту живе російське слово.

Що стосується стилів літературної мови, Ломоносов пропонує використовувати письменникам стиль високий, посередній і низький. Високим стилем “складатися повинні героїчні поеми, оди, святкові мовлення про важливі матерії”, і тут він рекомендує використовувати церковно-книжкову мову. Середнім стилем рекомендується писати “всі театральні твори, у яких потрібно звичайне людське слово”, також віршовані дружні листи, еклоги й елегії. Цей стиль повинен складатися зі слів, загальних церковно-слов’янській і російській мовам. Низьким же стилем пишуться комедії, розважальні епіграми, пісні, фамільярні дружні листи, виклад звичайних справ. У цьому стилі можна вживати й просторічні слова, але не вульгарні. Таким чином, Ломоносов з’єднує старовину й новизну в одне гармонічне ціле.

Велика роль Ломоносова в утворенні російської наукової мови.

Всебічне знання рідної мови, великі відомості в точних науках, прекрасне знайомство з латинською, грецькою й західноєвропейською мовами, літературний талант і природний геній дозволили Ломоносову закласти правильні підстави російської технічної й наукової термінології. Його рекомендації в цій області мають і сьогодні велике значення: насамперед, чужестранные слова й терміни треба перекладати на російську мову; залишати непереведеними слова лише тоді, коли неможливо підшукати рівнозначне російське слово або ж коли іноземне слово вже одержало поширення, і в цьому випадку додати іноземному слову форму, найбільш близькуу російському мові.

Ми й не зауважуємо, що багато хто з наукових виражень, застосовуваних нами всіма сьогодні, складені за цими правилами. Наприклад, земна вісь, закони руху, питома вага, негашене вапно. Саме Ломоносов увів у науку ряд російських слів, що мали побутове значення, таких як: досвід, рух, явище, частка. У підсумку ломоносовские наукові й технічні слова й вираження помалу замінили собою колишні незграбні терміни. Так великий учений землі росіянці поклав початок нашій точній науковій мові, без якого тепер ніхто не може обходитися.

Ломоносов закінчив реформу російського віршування й підкріпив її своїми поетичними добутками. Він сприяв створенню російського класицизму в літературі.

У своїх одах письменник прославляє перемоги росіян над ворогами (”Ода на узяття Хотина”) або відзначає різні врочисті дати. Релігійні й наукові теми також присутні в одах Ломоносова. Такі “Ранкове міркування про божием величність”, де автор дає науковий опис фізичної будови сонця, і “Вечірнє міркування про божием величність при нагоді великого північного сяйва”, у якому письменник викладає свою теорію походження північного сяйва.

По самому складі своєї натури й по своїх поглядах Ломоносов був поетом-громадянином. Його вірш “Розмова з Анакреоном” яскраво демонструє відношення до поезії й розуміння їм завдань поета.

Хоч ніжності серцевої

У любові я не позбавлений,

Героїв славою вічної

Я більше піднесений.

Тут автор протиставляє себе як співака героїв співакові любові Анакреонові.

Кращим добутком цього жанру є ода “На день сходження на престол імператриці Елисаветы Петрівни, 1747 року”. Автор привітає Єлизавету як поборницю освіти, вихваляє мир і тишу як стан успіху наук. Він славить перетворення Петра. Автор малює величезні простори Росії з її морями, ріками, лісами й найбагатшими земними надрами. Всіма цими багатствами держави повинне опанувати й звернути їх на користь держави й народу. Зробити це можуть люди науки, учені. Глибокою вірою в російський народ і тверде переконання в його талановитості звучать слова Ломоносова про те,

Що може власних Платонов

И швидких розумом Невтонов

Російська земля народжувати.

Захоплений гімн науці - важлива й цікава тема в поезії Ломоносова. По переконанню поета, благо й слава Батьківщини - у розвитку “божественних” наук: механіки, хімії, астрономії, географії.

Науки пользуют скрізь

Серед народів і в пустелі,

У спокої солодкому й у праці.

Ломоносов був великим ученим, і це також відбилося в його віршах. Коли він дивився на сонце, те дуже ясно уявляв собі, що воно схожо на розплавлений океан, у якому вогненні вихри налітають друг нa друга, немов вони борються один з іншим…

Там вогненні вали прагнуть

И не знаходять берегів;

Там вихри полум’яні крутятся,

Борющись безліч століть,

Там камені, як вода, киплять,

Горящи там дощі шумлять.

Тема Петра I, “освіченого монарха”, “батька Батьківщини”, “безустанного будівельника, плавателя, у морях - героя” широко представлена у творчості Ломоносова, що був гарячим прибічником петровских перетворень, а самого Петра бачила як посланника Бога:

Жахливий дивовижними справами,

Зиждитель миру споконвіку

Своїми поклав долями

Себе прославити в наші дні:

Послав у Росію Людини,

Який не чуваний був від століття.

Батьківщина, її неосяжні простори, невичерпні природні багатства, її сила й міць, майбутнє велич і слава - одна з основних тем у поезії Ломоносова.

Батьківщина в одах Ломоносова відтворюється не тільки як “держава царська”, як країна, що бере ті або інші військові перемоги. Для Ломоносова це також місце, де людина зробила свої перші кроки, це безмежні простори землі, її природні багатства, сам росіянин народ, до праці “вибраний”, що витримав в ім’я миру й добра “тьму сильних боїв”. Саме із приходом у поезію Ломоносова тема Вітчизни, Росії наповнилася глибинним змістом, стала ключовий у добутках російської літератури, а саме почуття до Батьківщини вже розглядається як важливий крок моральної категорії.

Навколо тебе квіти майорять,

И класы на полях жовтіють;

Скарбів повні кораблі…

Воззри в поля твої широкі,

Де Волга, Дніпро, де Об тече;

Багатство в оных потаенно…

Патріотичне почуття Ломоносова позначилося в його турботах про збереження вітчизняних природних ресурсів. Він призиває не до хижацтва й безгосподарності, отчого зараз гине природа, а до дбайливості й любові стосовно неї!

Поет одухотворяв природу. Для нього вона не тільки джерело матеріальних благ, але й уособлення сутності людини, що вийшов із природи й може жити тільки в єднанні з нею. Малюючи картини природи, Ломоносов дивно тонко передає живий подих, безмежність миру, його таємний невидимий зв’язок з кожною клітинкою земного буття:

Особа своє приховує день,

Поля покрила похмура ніч,

Зійшла на гори чорна тінь,

Промені від нас схилилися ладь.

Відкрилася безодня зірок повна;

Зіркам числа ні, безодні дна.

У своїй поезії Ломоносов затверджував, що без розуміння людьми самих себе як частки цілого не може бути ні духовного оздоровлення людини, ні тим більше його розумної діяльності. У його одах відчувається та всемогутня, всепроникаюча нитка, що скріплює всі і яка йменується життям. От як поет зображує мир без воєн, без ворожнечі й політичних стяжательств:

Кристальні гори оточують,

Струмені прохолодні обтікають

Посипаний квітами луг.

Плоди рум’янцем испещренны,

И галузі, медом орошенны,

Весну виявляють із літом раптом.

Мені здається, це не ідилія, а мир, до якого повинен прагнути людина, адже саме від нього залежить не зруйнувати, не знищити цю гармонію й красу. Як необхідні ці слова зараз нам, що живе наприкінці XX століття, коли так хочеться в задушливому, шумному місті викликнути:

Захват всі почуття захоплює,

Яка насолода ллється в кров!

У приємному жарі серце тане!

чиНе отут царює любов?

И горлиць ніжне вздыханье,

И чистих голубиц лобзанье

Любові виявляють тамо влада.

Древа аркушами помавают,

Один одного ветвьми обіймають,

У бездушні зрю любовну пристрасть!

Такий він, богатый і різноманітний поетичний мир Михайла Васильовича Ломоносова.

Pages: 1 2

Збережи - » Михайло Васильович Ломоносов - реформатор російської мови й віршування - твір по творчості М. В. Ломоносова . З'явився готовий твір.